Ветерану Великої Вітчизняної війни і органів внутрішніх справ полковнику міліції Володимиру Олександровичу Небрату з Мукачева 25 жовтня виповнюється 89 років. Вітають правоохоронця з поважною датою не лише рідні та близькі, але й молодше покоління працівників міліції. Несподівана зустріч стала приємним сюрпризом для ветерана.
Адже серед бажаних гостей були й нинішні працівники, ветерани Мукачівського міського відділу міліції разом з Головами ветеранських організацій м.Мукачева Іваном Русином та Мукачівського району Іваном Котубеєм.
- Володимире Олександровичу, передовсім щиро вітаємо вас із чудовою поважною датою – 89 днем народження, бажаємо міцного здоров’я та ще довгих років життя. А з чого починався ваш шлях до міліції і де, в якому місті Вам довелось воювати під час Великої Вітчизняної війни?
– Народився я на Дніпропетровщині, у м.Кривий Ріг. Молодим хлопцем мене відправили служити тоді до лав Радянської армії. Півтори року я вірно служив Батьківщині. Проте під час одного з боїв під Дніпропетровськом, був тяжко поранений в голову, отримавши відкриту черепно-мозкову травму. Мені пощастило більше як моїм товаришам, які всі загинули. Врятував щасливий випадок. Я ніколи не палив цигарки і завжди критикував за цю звичку моїх соратників, саме це і врятувало мені життя. Адже у те місце, де палили мої військові друзі потрапила граната і вони всі загинули. До мене долетів тільки її уламок, який проломив черепну кістку. Однак після довгої госпіталізації, я знову повернувся на поле бою до однополчан.
– А чому обрали роботу в правоохоронних органах? І як із центральної України – Дніпропетровщини опинились у Мукачеві?
– Я завжди мріяв працювати юристом, правником, шукати правду і відстоювати її. Коли постало для мене питання куди йти вчитись – це однозначно був напрямок правознавства. Так, після служби в армії я вступив до Київського державного університету на факультет правознавства. Після закінчення мене направили на Львівщину. Саме тут я познайомився зі своєю дружиною, з якою і вирішили переїхати на Закарпаття. За направленням я почав працювати спочатку помічником прокурора у м.Мукчеві, згодом прокурором. Так, в прокуратурі я пропрацював 15 років. Проте в той час робота в міліції була набагато престижнішою і краще оплачуванішою, ніж в прокуратурі. Тож на пропозицію очолити в Мукачівському районному відділі міліції слідче відділення, я не відмовився. Так, 14 років я віддав слідству у Мукачівському районному відділі міліції, звідки в 1983 році пішов на заслужений відпочинок.
– Працюючи і в прокуратурі, і в міліції ваші обов`язки завжди були пов`язанні зі слідством. Є такі справи чи долі людей, про які ви пам`ятаєте до сьогодні?
– Звичайно, є, адже слідство – це моє життя. В прокуратурі я працював слідчим і в правоохоронних органах також. Пам`ятаю справи, над якими ми працювали разом з Іван Івановичем Русином, який очолював тодішній карний розшук. Перше, це резонансне вбивство голови колгоспу, члена бюро Обласного комітету партії Івана Кольки у с.Ракошино. Тоді чоловік робітниці з колгоспу образився на голову, схопив мисливську рушницю і в кабінеті за столом застрелив чоловіка. Оперативники, ризикуючи життям і працюючи і вдень, і вночі, затримали злочинця. Ще одна справа, яка сколихнула тоді тихе провінційне містечко - Мукачево - було вбивство на вул.Духновича. Тоді з корисливих мотивів двоє чоловіків вирізали всю сім`ю. Більше тижня ми працювали над розкриттям гучного вбивства. В результаті, злочинці були затримані. І в першому, і в другому випадку злочини були розкриті. Затримані особи засуджені до смертної кари. До речі, на відміну від нинішнього законодавства, раніше за тяжкі злочини часто присуджувалась найвища міра покарання, яка виконувалась у присутності прокурора.
– Володимире Олександровичу, у Вас і сьогодні «очі горять», коли розповідаєте про свою роботу. Ви – щаслива людина, у вас чудові діти, онуки і правнуки. Що побажаєте нинішнім правоохоронцям?
– Ну, зважаючи на війну на сході держави, я хочу Вам всім побажати єдиного – миру. Щоб ніколи не доводилось брати в руки зброю і ставати одне проти одного. Я знаю, що таке війна, коли гинуть рідні і близькі тобі люди. Ми воювали, щоб нинішнє покоління жило в мирі та спокої. А працівникам міліції, адже саме робота в міліції для мене стала рідною і близькою серцю, хочу сказати, що свою роботу, хай вона важка і морально, і фізично, в першу чергу, потрібно любити. Тоді всі труднощі будуть подолані.
– Володимире Олександровичу, ви – приклад для майбутніх поколінь. Ваші заслуги відзначені не тільки медалями, а й щирою подякою від нас молодших поколінь. Відтак, Ваші медалі: «За бездоганну службу» 3.ст., з нагоди «60-річчя Збройних сил СРСР», ряд почесних грамот МВС УРСР ще раз підкреслюють, що Ваш вклад цінували і цінують до сьогодні.
Ми приєднуємось до вітань з нагоди Вашого поважного дня народження і щиро бажаємо міцного здоров`я та довголіття. Подібні зустрічі для молодого покоління правоохоронців міськвідділу не лише можливість висловити шану ветеранові, а й дізнатись про історію мукачіської міліції із перших вуст.
- Володимире Олександровичу, передовсім щиро вітаємо вас із чудовою поважною датою – 89 днем народження, бажаємо міцного здоров’я та ще довгих років життя. А з чого починався ваш шлях до міліції і де, в якому місті Вам довелось воювати під час Великої Вітчизняної війни?
– Народився я на Дніпропетровщині, у м.Кривий Ріг. Молодим хлопцем мене відправили служити тоді до лав Радянської армії. Півтори року я вірно служив Батьківщині. Проте під час одного з боїв під Дніпропетровськом, був тяжко поранений в голову, отримавши відкриту черепно-мозкову травму. Мені пощастило більше як моїм товаришам, які всі загинули. Врятував щасливий випадок. Я ніколи не палив цигарки і завжди критикував за цю звичку моїх соратників, саме це і врятувало мені життя. Адже у те місце, де палили мої військові друзі потрапила граната і вони всі загинули. До мене долетів тільки її уламок, який проломив черепну кістку. Однак після довгої госпіталізації, я знову повернувся на поле бою до однополчан.
– А чому обрали роботу в правоохоронних органах? І як із центральної України – Дніпропетровщини опинились у Мукачеві?
– Я завжди мріяв працювати юристом, правником, шукати правду і відстоювати її. Коли постало для мене питання куди йти вчитись – це однозначно був напрямок правознавства. Так, після служби в армії я вступив до Київського державного університету на факультет правознавства. Після закінчення мене направили на Львівщину. Саме тут я познайомився зі своєю дружиною, з якою і вирішили переїхати на Закарпаття. За направленням я почав працювати спочатку помічником прокурора у м.Мукчеві, згодом прокурором. Так, в прокуратурі я пропрацював 15 років. Проте в той час робота в міліції була набагато престижнішою і краще оплачуванішою, ніж в прокуратурі. Тож на пропозицію очолити в Мукачівському районному відділі міліції слідче відділення, я не відмовився. Так, 14 років я віддав слідству у Мукачівському районному відділі міліції, звідки в 1983 році пішов на заслужений відпочинок.
– Працюючи і в прокуратурі, і в міліції ваші обов`язки завжди були пов`язанні зі слідством. Є такі справи чи долі людей, про які ви пам`ятаєте до сьогодні?
– Звичайно, є, адже слідство – це моє життя. В прокуратурі я працював слідчим і в правоохоронних органах також. Пам`ятаю справи, над якими ми працювали разом з Іван Івановичем Русином, який очолював тодішній карний розшук. Перше, це резонансне вбивство голови колгоспу, члена бюро Обласного комітету партії Івана Кольки у с.Ракошино. Тоді чоловік робітниці з колгоспу образився на голову, схопив мисливську рушницю і в кабінеті за столом застрелив чоловіка. Оперативники, ризикуючи життям і працюючи і вдень, і вночі, затримали злочинця. Ще одна справа, яка сколихнула тоді тихе провінційне містечко - Мукачево - було вбивство на вул.Духновича. Тоді з корисливих мотивів двоє чоловіків вирізали всю сім`ю. Більше тижня ми працювали над розкриттям гучного вбивства. В результаті, злочинці були затримані. І в першому, і в другому випадку злочини були розкриті. Затримані особи засуджені до смертної кари. До речі, на відміну від нинішнього законодавства, раніше за тяжкі злочини часто присуджувалась найвища міра покарання, яка виконувалась у присутності прокурора.
– Володимире Олександровичу, у Вас і сьогодні «очі горять», коли розповідаєте про свою роботу. Ви – щаслива людина, у вас чудові діти, онуки і правнуки. Що побажаєте нинішнім правоохоронцям?
– Ну, зважаючи на війну на сході держави, я хочу Вам всім побажати єдиного – миру. Щоб ніколи не доводилось брати в руки зброю і ставати одне проти одного. Я знаю, що таке війна, коли гинуть рідні і близькі тобі люди. Ми воювали, щоб нинішнє покоління жило в мирі та спокої. А працівникам міліції, адже саме робота в міліції для мене стала рідною і близькою серцю, хочу сказати, що свою роботу, хай вона важка і морально, і фізично, в першу чергу, потрібно любити. Тоді всі труднощі будуть подолані.
– Володимире Олександровичу, ви – приклад для майбутніх поколінь. Ваші заслуги відзначені не тільки медалями, а й щирою подякою від нас молодших поколінь. Відтак, Ваші медалі: «За бездоганну службу» 3.ст., з нагоди «60-річчя Збройних сил СРСР», ряд почесних грамот МВС УРСР ще раз підкреслюють, що Ваш вклад цінували і цінують до сьогодні.
Ми приєднуємось до вітань з нагоди Вашого поважного дня народження і щиро бажаємо міцного здоров`я та довголіття. Подібні зустрічі для молодого покоління правоохоронців міськвідділу не лише можливість висловити шану ветеранові, а й дізнатись про історію мукачіської міліції із перших вуст.
Наталія Машіко, Мукачівський МВ УМВС
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.