- З воєнних дій я мало що пам’ятаю. Але мій батько, Шаламай Іван Григорович, брав участь у військових діях. Можу повідати тобі кілька історій з його життя.
- Так, дідусю, я залюбки послухаю. Скільки років було моєму прадідусеві, коли розпочалася війна?
- На той час йому було 26 років.
- В яких воєнних діях він брав участь?
- Перед війною він служив в армії на Північному Кавказі в місті Нальчик. У травні 1941 року дивізію дідуся перевели в район міста Перемишль (нині територія Польщі) біля річки Сян. 22 червня 1941 року розпочалась війна, в якій дідусь брав участь з першого дня. Він був артилерист-навідник далекобійної артилерії. З важкими боями його частина відступала на схід України. При обороні Києва в районі Дарниці Іван Григорович був поранений в ногу. Знаходився в госпіталі Донецька, потім Жданова. На фронт повернувся в районі міста Синельниково. Там же потрапив в оточення, а згодом у полон. По дорозі втік з ешелону, в якому фашисти везли полонених у концтабір. Згодом в українському селі його прихистила жінка, яка допомогла йому зробити документи на окупованій території, з якими дідусь з великими труднощами дістався додому. На початку весни 1944 року Радянська Армія звільнила село. Іван Григорович знову воював. Брав участь у Ясько-Кишинівській військовій операції. В розвідці взяв у полон німецького солдата, за що був нагороджений. Брав участь у звільненні Румунії та Болгарії. У Балатонській операції знову був поранений. Війну закінчив у Австрії, а точніше у місті Відень. Нагороджений двома медалями і орденом Червоної Зірки. Всі нагороди, на превеликий жаль, зникли.
- А в якому селі на той час жив прадідусь?
- У селі Царедарівка Доманівського району Миколаївської області. Після поранення правої руки навчився писати лівою.
- Дідусю, дуже вам дякую за цікаву розповідь про мого прадіда Івана Григоровича.
Такі люди насправді гідні поваги. Я пишаюся тим, що в моїх жилах тече кров справжнього героя-визволителя! Адже тільки завдяки таким воїнам, як мій прадід, наше покоління може жити вільно і щасливо! Тож пам’ятаймо їхні подвиги й вклонімося їм з великою вдячністю!
- На той час йому було 26 років.
- В яких воєнних діях він брав участь?
- Перед війною він служив в армії на Північному Кавказі в місті Нальчик. У травні 1941 року дивізію дідуся перевели в район міста Перемишль (нині територія Польщі) біля річки Сян. 22 червня 1941 року розпочалась війна, в якій дідусь брав участь з першого дня. Він був артилерист-навідник далекобійної артилерії. З важкими боями його частина відступала на схід України. При обороні Києва в районі Дарниці Іван Григорович був поранений в ногу. Знаходився в госпіталі Донецька, потім Жданова. На фронт повернувся в районі міста Синельниково. Там же потрапив в оточення, а згодом у полон. По дорозі втік з ешелону, в якому фашисти везли полонених у концтабір. Згодом в українському селі його прихистила жінка, яка допомогла йому зробити документи на окупованій території, з якими дідусь з великими труднощами дістався додому. На початку весни 1944 року Радянська Армія звільнила село. Іван Григорович знову воював. Брав участь у Ясько-Кишинівській військовій операції. В розвідці взяв у полон німецького солдата, за що був нагороджений. Брав участь у звільненні Румунії та Болгарії. У Балатонській операції знову був поранений. Війну закінчив у Австрії, а точніше у місті Відень. Нагороджений двома медалями і орденом Червоної Зірки. Всі нагороди, на превеликий жаль, зникли.
- А в якому селі на той час жив прадідусь?
- У селі Царедарівка Доманівського району Миколаївської області. Після поранення правої руки навчився писати лівою.
- Дідусю, дуже вам дякую за цікаву розповідь про мого прадіда Івана Григоровича.
Такі люди насправді гідні поваги. Я пишаюся тим, що в моїх жилах тече кров справжнього героя-визволителя! Адже тільки завдяки таким воїнам, як мій прадід, наше покоління може жити вільно і щасливо! Тож пам’ятаймо їхні подвиги й вклонімося їм з великою вдячністю!
Олександра Шаламай, гурток «Юні журналісти» Мукачівський Будинок школярів
Коментарі
RSS лента комментариев этой записи