В народі кажуть, якщо хочеш діяти один рік – сій жито, якщо хочеш діяти десятиріччя – сади дерева, якщо хочеш діяти все життя – присвяти свій розум честь і гідність виробництву, роботі з людьми. Оці крилаті слова в повній мірі характерні для Василя Івановича Шпеника – першопрохідця приладобудування в Закарпатті.
Василь Іванович народився в 1933 році в с. Жнятино на Мукачівщині в селянській родині. Одарований юнак закінчивши в 1948 році середню школу № 1 ім. Пушкіна з відзнакою, взяв життєвий курс на Львівський політехнічний інститут, який до цього часу є лідером серед технічних вузів колишньої радянської держави. Вже при навчанні в політехніці проявив себе, як вмілий організатор, за що його було обрано головою Студентського науково-технічного товариства.
Автобіографія В.І.Шпеника – частина історії приладобудування в Закарпатті. Василь Іванович є першим головним інженером «Мукачівприладу», який створювався на базі тютюнової фабрики. За розробку напівпровідникового модулятора одержав авторське свідоцтво. До речі, на розробці проекту для «Мукачівприладу», автором якого був Василь Іванович, вдалося зекономити 19 тисяч рублів. І в міськкому партії він запропонував використати ці кошти на відкриття в Мукачеві конструкторського бюро (КБКП0. Як здібного організатора приладобудування в 1967 році тодішня Мукачівська влада при погодженні з Міністерством авіаційної промисловості призначила В.І.Шпеника начальником КБКП Київського філіалу, який розгорнув своє виробництво на колишньому млині…
Через рік філіал виготовляв перші взірці приладів для авіаційної промисловості. В 1975 році виробничий філіал КБКП був реорганізований в завод «Точприлад», головним інженером якого було призначено В.І. Шпеника, а через рік він очолив це підприємство. Тут виготовлялись прилади для літаків – АН-124, АН-125, МІГ-29 та для різних гелікоптерів. Ставши директором заводу «Точприлад» Василь Іванович організував і виробництво товарів народного споживання, що дало можливість заводу заслужено бути одним із кращих підприємств на даному напрямку.
Щоб забезпечити більший ріст об’ємів виробництва необхідно було поступово реконструювати завод і будувати нові виробничі площі. Так в 1979 році було розпочато будівництво нового корпусу № 17 на 5-ти. м², котельні, зворотного водопостачання. Одночасно був побудований і 45-квартирний житловий будинок по вул. Одеській. В 1985 році на заводі за рахунок капремонту була побудована сучасна їдальня, а в 1986 році за рахунок державних капвкладів – 40-квадратний будинок для малосімейних.
Для забезпечення дітей робітників діючий дитсадок було реконструйовано, що дало можливість в дитсадку-яслах розмістити понад 300 дітей.
Автор цих рядків радий Долі, колишній державності, що мав можливість не лише аналізувати досягнення заводу «Точприлад», його дирекції, але в деяких випадках і оцінювати досягнення колективу, очолюваного В.І. Шпеником до відповідних свят 70-80 років минулого століття. Сьогодні відрадно відмітити, що завод «Точприлад» одне з небагатьох промислових державних підприємств, яке залишилось від колишнього Союзу. Досить сказати, що сьогодні тут працює майже три тисячі чоловік.
Василь Іванович не був лише директором, але і активним громадським керівником – патріотом нашого міста. За рахунок коштів заводу «Точприлад» було відремонтовано вулиці Берегівську, І. Франка, М. Коцюбинського. Завод брав активну участь у будівництві терапевтичного корпусу Мукачівської ЦРЛ. Завод був постійним прикладом в шефській допомозі СШ № 4 та дитсадків міста.
Трудове повноліття Василь Іванович зустрів в 1994 році, передавши з почестями завод в надійне керівництво, яке продовжує бути в нашому місті одним із кращих роботодавців. Вийшовши на пенсію, продовжував працювати на заводі помічником директора, начальником відділу та на інших посадах. У своїй практичній роботі – добору, розстановки і вихованні кадрів постійно виявляв тактовність, чутливість і духовну культуру. Дай Бог, щоб таких громадян, як Василь Іванович в нашому місті додавалося…
За добросовісну працю на всіх етапах своєї трудової діяльності Василя Івановича нагороджено орденом «Знак пошани», в 1993 році Указом Президента України присвоєно Почесне звання «Заслужений машинобудівельник України» та багатьма Почесними грамотами держструктур нашої області і міста, зокрема.
Знаходячись на заслуженому відпочинку, вдома не засиджується, продовжує вболівати за наше місто, є активною людиною нашого ветеранського сімейства з початку його заснування.
Василь Іванович народився в 1933 році в с. Жнятино на Мукачівщині в селянській родині. Одарований юнак закінчивши в 1948 році середню школу № 1 ім. Пушкіна з відзнакою, взяв життєвий курс на Львівський політехнічний інститут, який до цього часу є лідером серед технічних вузів колишньої радянської держави. Вже при навчанні в політехніці проявив себе, як вмілий організатор, за що його було обрано головою Студентського науково-технічного товариства.
Автобіографія В.І.Шпеника – частина історії приладобудування в Закарпатті. Василь Іванович є першим головним інженером «Мукачівприладу», який створювався на базі тютюнової фабрики. За розробку напівпровідникового модулятора одержав авторське свідоцтво. До речі, на розробці проекту для «Мукачівприладу», автором якого був Василь Іванович, вдалося зекономити 19 тисяч рублів. І в міськкому партії він запропонував використати ці кошти на відкриття в Мукачеві конструкторського бюро (КБКП0. Як здібного організатора приладобудування в 1967 році тодішня Мукачівська влада при погодженні з Міністерством авіаційної промисловості призначила В.І.Шпеника начальником КБКП Київського філіалу, який розгорнув своє виробництво на колишньому млині…
Через рік філіал виготовляв перші взірці приладів для авіаційної промисловості. В 1975 році виробничий філіал КБКП був реорганізований в завод «Точприлад», головним інженером якого було призначено В.І. Шпеника, а через рік він очолив це підприємство. Тут виготовлялись прилади для літаків – АН-124, АН-125, МІГ-29 та для різних гелікоптерів. Ставши директором заводу «Точприлад» Василь Іванович організував і виробництво товарів народного споживання, що дало можливість заводу заслужено бути одним із кращих підприємств на даному напрямку.
Щоб забезпечити більший ріст об’ємів виробництва необхідно було поступово реконструювати завод і будувати нові виробничі площі. Так в 1979 році було розпочато будівництво нового корпусу № 17 на 5-ти. м², котельні, зворотного водопостачання. Одночасно був побудований і 45-квартирний житловий будинок по вул. Одеській. В 1985 році на заводі за рахунок капремонту була побудована сучасна їдальня, а в 1986 році за рахунок державних капвкладів – 40-квадратний будинок для малосімейних.
Для забезпечення дітей робітників діючий дитсадок було реконструйовано, що дало можливість в дитсадку-яслах розмістити понад 300 дітей.
Автор цих рядків радий Долі, колишній державності, що мав можливість не лише аналізувати досягнення заводу «Точприлад», його дирекції, але в деяких випадках і оцінювати досягнення колективу, очолюваного В.І. Шпеником до відповідних свят 70-80 років минулого століття. Сьогодні відрадно відмітити, що завод «Точприлад» одне з небагатьох промислових державних підприємств, яке залишилось від колишнього Союзу. Досить сказати, що сьогодні тут працює майже три тисячі чоловік.
Василь Іванович не був лише директором, але і активним громадським керівником – патріотом нашого міста. За рахунок коштів заводу «Точприлад» було відремонтовано вулиці Берегівську, І. Франка, М. Коцюбинського. Завод брав активну участь у будівництві терапевтичного корпусу Мукачівської ЦРЛ. Завод був постійним прикладом в шефській допомозі СШ № 4 та дитсадків міста.
Трудове повноліття Василь Іванович зустрів в 1994 році, передавши з почестями завод в надійне керівництво, яке продовжує бути в нашому місті одним із кращих роботодавців. Вийшовши на пенсію, продовжував працювати на заводі помічником директора, начальником відділу та на інших посадах. У своїй практичній роботі – добору, розстановки і вихованні кадрів постійно виявляв тактовність, чутливість і духовну культуру. Дай Бог, щоб таких громадян, як Василь Іванович в нашому місті додавалося…
За добросовісну працю на всіх етапах своєї трудової діяльності Василя Івановича нагороджено орденом «Знак пошани», в 1993 році Указом Президента України присвоєно Почесне звання «Заслужений машинобудівельник України» та багатьма Почесними грамотами держструктур нашої області і міста, зокрема.
Знаходячись на заслуженому відпочинку, вдома не засиджується, продовжує вболівати за наше місто, є активною людиною нашого ветеранського сімейства з початку його заснування.
Василь Маркулін, голова Ради старійшин Мукачева
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.