Велику й святу справу робить Мукачівська міська влада, організовуючи вшанування полеглих воїнів-визволителів, залучаючи до цього студентську, учнівську молодь. Сльози навертаються на очі, коли разом із міським головою Золтаном Ленд'єлом, заступником міського голови Михайлом Лабошом, секретарем міської ради Іваном Маняком, активістами ветеранських організацій відвідуємо в лікарнях, у військовому госпіталі чи в домівках
хворих у День Великої Перемоги, у Дні захисника Вітчизни, визволення міста від фашистської окупації. Ветерани Великої Вітчизняної війни – люди загартовані боями, але й вони не стримують сліз коли їм вручають школярі квіти, коли бачать як молодь із захопленням дивиться на них, творців Перемоги.
Видно, що людина у військовій формі ще викликає повагу в суспільстві, хоча й серед тих, хто, як мовиться, не «нюхав пороху», тобто наші сини й онуки, які ще недавно служили у лавах Збройних Сил України, теж уже військові пенсіонери. Участь у торжествах беруть сьогоднішні солдати й офіцери, і наймолодші учасники свят – вихованці Мукачівського військового ліцею з посиленою військовою підготовкою. Не можу не згадати військовий оркестр, незмінний учасник тих торжеств. Покладання вінків і квітів, яке очолюють керівники Мукачева, продовжують колективи ветеранських та громадських організацій, промислових підприємств, навчальних закладів, установ і організацій... Це викликає особливе почуття поваги до нас, людей, які захищали Батьківщину в грізні роки Великої Вітчизняної війни, хто визволяв рідну Вітчизні і народи Європи від фашистського уярмлення.
Думаю, що тут, на центральній площі Мукачева, біля Обеліска Слави, під стінами древньої Ратуші не один юнак дає собі слово стати захисником Вітчизни. В цьому переконуємося і під час перебування в навчальних закладах на уроках мужності. По тому які задають школярі нам запитання суджу про те, що професія військового приваблює багатьох. На жаль, є цьому процесу і потужна протидія. Не всі батьки бажають, щоб їх сини служили в армії, шукають шляхи для любих чад, аби «відмазати» їх від служби у Збройних Силах. Тепер багато говорять про професійну армію. Але найманець ніколи своїм життям не буде ризикувати. Йому платять тоді, коли він живий. А він прийшов заробити гроші.
У довоєнні роки та й після них людина у військовій формі викликала повагу. Дівчата охочіше виходили заміж за тих, хто відслужив у війську, бо це були мужні, знаючі, надійні юнаки, з якими небоязко було створювати сім'ю. Чоловік, який не служив у армії, за звичай соромився говорити про це.
Ось і треба нам, ветеранам підключитися до процесу виховання патріотичних начал у нашої молоді. Щоб він був таким, як у нас. Коли фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, ми учні випускного класу усі поспішили у військкомат з проханням відправити нас на фронт. Нам відмовили. Сказали, щоб ми вчилися добре, бо армії потрібні грамотні бійці і командири. І тільки в 1942 році, коли ми закінчили школу, одержали атестати зрілості наше прохання було задоволено. Нас призвали у ряди Червоної Армії. Разом з однополчанами-артилеристами я пройшов нелегкий фронтовий шлях від передгір'я Кавказу до Берліна. Звістку про Перемогу над гітлерівською Німеччиною ми почули на марші, коли поспішали на допомогу повсталій Празі.
Дорогі юнаки й дівчата! Я звертаюся до вас у переддень свята захисників Вітчизни. Ви народилися і виросли в мирний час. Ви ніколи не чули моторошне виття сирен, що сповіщали про повітряну тривогу, не бачили розбитих фашистськими бомбами, снарядами, мінами будинків, не відаєте, що таке неопалені протягом лютої зими будинки, мізерна воєнна пайка хліба... Про окопи і траншеї, атаки і контратаки під шквалом ворожого вогню ви судите лише з документальних кінофільмів, художніх творів та розповідей воїнів-фронтовиків. На щастя, для вас, кому сьогодні 14 – 16 років, Велика Вітчизняна війна – історія.
А я і мої товариші по фронтовому гарту, розглядаємо участь у війні як справу честі і совісті, як найвищий патріотичний обов'язок. На фронт ішли не тільки за призовом, але й за велінням серця. Поранені в бою, як правило, не поспішали покинути поле бою і билися з ворогом поки стачило сил. Багато воїнів добровільно йшли на виконання ризикованих бойових завдань, розуміючи, що повернення з пекла практично виключене...
Ви прийшли в життя, коли ваші дідусі й бабусі уже визволили світ від фашистської чуми. А чи відаєте як жорстоко полювали фашисти на ваших однолітків у 1941 – 1944 роках, аби відправити їх на каторжні роботи в Німеччину. Тільки з нашої української землі насильно відправили на каторгу біля трьох мільйонів підлітків, із яких повернулися на Батьківщину менше половини.
Фашизм – це насилля, уярмлення, вбивство ні в чому не винних дітей, жінок, стариків, це пограбування, глум, переслідування заради панування однієї раси, одної нації, Це нацьковування одних народів на інші, вихваляння одного народу перед іншими, безперервне нав'язування ідеології націоналізму, перетворення його в державну ідеологію й політику. Таку наддержаву задумав побудувати Адольф Гітлер.
Сьогодні ви, дорогі юнаки й дівчата, живете в нашій миролюбній державі – Україні, під мирним небом, ясним сонцем. Вам жити в ній у майбутньому, Вам доведеться своєю працею, своїми зусиллями розбудовувати нашу прекрасну країну. Тож хай вона буде достойна ваших мужніх попередників – героїв-фронтовиків, партизанів і підпільників, які розгромили фашизм. Хай буде наша Україна достойна подвигу ваших дідів, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом, відбудували у повоєнні роки з руїн і пожарищ країну, яка дісталася вам у спадок. Якщо ж Вітчизна покличе вас стати на її захист, будьте такими, якими були герої Великої Вітчизняної війни, весь наш мужній, працьовитий народ. Бажаю вам бути сильними й сміливими, здоровими й хоробрими. А головне – корисними своїй Батьківщині, нашій прекрасній, миролюбній, багатій і толерантній Україні.
Видно, що людина у військовій формі ще викликає повагу в суспільстві, хоча й серед тих, хто, як мовиться, не «нюхав пороху», тобто наші сини й онуки, які ще недавно служили у лавах Збройних Сил України, теж уже військові пенсіонери. Участь у торжествах беруть сьогоднішні солдати й офіцери, і наймолодші учасники свят – вихованці Мукачівського військового ліцею з посиленою військовою підготовкою. Не можу не згадати військовий оркестр, незмінний учасник тих торжеств. Покладання вінків і квітів, яке очолюють керівники Мукачева, продовжують колективи ветеранських та громадських організацій, промислових підприємств, навчальних закладів, установ і організацій... Це викликає особливе почуття поваги до нас, людей, які захищали Батьківщину в грізні роки Великої Вітчизняної війни, хто визволяв рідну Вітчизні і народи Європи від фашистського уярмлення.
Думаю, що тут, на центральній площі Мукачева, біля Обеліска Слави, під стінами древньої Ратуші не один юнак дає собі слово стати захисником Вітчизни. В цьому переконуємося і під час перебування в навчальних закладах на уроках мужності. По тому які задають школярі нам запитання суджу про те, що професія військового приваблює багатьох. На жаль, є цьому процесу і потужна протидія. Не всі батьки бажають, щоб їх сини служили в армії, шукають шляхи для любих чад, аби «відмазати» їх від служби у Збройних Силах. Тепер багато говорять про професійну армію. Але найманець ніколи своїм життям не буде ризикувати. Йому платять тоді, коли він живий. А він прийшов заробити гроші.
У довоєнні роки та й після них людина у військовій формі викликала повагу. Дівчата охочіше виходили заміж за тих, хто відслужив у війську, бо це були мужні, знаючі, надійні юнаки, з якими небоязко було створювати сім'ю. Чоловік, який не служив у армії, за звичай соромився говорити про це.
Ось і треба нам, ветеранам підключитися до процесу виховання патріотичних начал у нашої молоді. Щоб він був таким, як у нас. Коли фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, ми учні випускного класу усі поспішили у військкомат з проханням відправити нас на фронт. Нам відмовили. Сказали, щоб ми вчилися добре, бо армії потрібні грамотні бійці і командири. І тільки в 1942 році, коли ми закінчили школу, одержали атестати зрілості наше прохання було задоволено. Нас призвали у ряди Червоної Армії. Разом з однополчанами-артилеристами я пройшов нелегкий фронтовий шлях від передгір'я Кавказу до Берліна. Звістку про Перемогу над гітлерівською Німеччиною ми почули на марші, коли поспішали на допомогу повсталій Празі.
Дорогі юнаки й дівчата! Я звертаюся до вас у переддень свята захисників Вітчизни. Ви народилися і виросли в мирний час. Ви ніколи не чули моторошне виття сирен, що сповіщали про повітряну тривогу, не бачили розбитих фашистськими бомбами, снарядами, мінами будинків, не відаєте, що таке неопалені протягом лютої зими будинки, мізерна воєнна пайка хліба... Про окопи і траншеї, атаки і контратаки під шквалом ворожого вогню ви судите лише з документальних кінофільмів, художніх творів та розповідей воїнів-фронтовиків. На щастя, для вас, кому сьогодні 14 – 16 років, Велика Вітчизняна війна – історія.
А я і мої товариші по фронтовому гарту, розглядаємо участь у війні як справу честі і совісті, як найвищий патріотичний обов'язок. На фронт ішли не тільки за призовом, але й за велінням серця. Поранені в бою, як правило, не поспішали покинути поле бою і билися з ворогом поки стачило сил. Багато воїнів добровільно йшли на виконання ризикованих бойових завдань, розуміючи, що повернення з пекла практично виключене...
Ви прийшли в життя, коли ваші дідусі й бабусі уже визволили світ від фашистської чуми. А чи відаєте як жорстоко полювали фашисти на ваших однолітків у 1941 – 1944 роках, аби відправити їх на каторжні роботи в Німеччину. Тільки з нашої української землі насильно відправили на каторгу біля трьох мільйонів підлітків, із яких повернулися на Батьківщину менше половини.
Фашизм – це насилля, уярмлення, вбивство ні в чому не винних дітей, жінок, стариків, це пограбування, глум, переслідування заради панування однієї раси, одної нації, Це нацьковування одних народів на інші, вихваляння одного народу перед іншими, безперервне нав'язування ідеології націоналізму, перетворення його в державну ідеологію й політику. Таку наддержаву задумав побудувати Адольф Гітлер.
Сьогодні ви, дорогі юнаки й дівчата, живете в нашій миролюбній державі – Україні, під мирним небом, ясним сонцем. Вам жити в ній у майбутньому, Вам доведеться своєю працею, своїми зусиллями розбудовувати нашу прекрасну країну. Тож хай вона буде достойна ваших мужніх попередників – героїв-фронтовиків, партизанів і підпільників, які розгромили фашизм. Хай буде наша Україна достойна подвигу ваших дідів, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом, відбудували у повоєнні роки з руїн і пожарищ країну, яка дісталася вам у спадок. Якщо ж Вітчизна покличе вас стати на її захист, будьте такими, якими були герої Великої Вітчизняної війни, весь наш мужній, працьовитий народ. Бажаю вам бути сильними й сміливими, здоровими й хоробрими. А головне – корисними своїй Батьківщині, нашій прекрасній, миролюбній, багатій і толерантній Україні.
Олександр МІШИН, учасник Великої Вітчизняної війни, голова Мукачівського міського Товариства інвалідів війни і Збройних Сил України, полковник у відставці
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.