Це вже традиція – щороку, 20 січня, в Мукачівській ЗОШ №6 вшановують світлу пам'ять історика і педагога, талановитого письменника, громадського діяча Юрія Васильовича Мейгеша. У навчальному закладі створено шкільний музей, присвячений Почесному громадянину Мукачева. Із стендів довідуємось, що перше в своєму житті оповідання
«До неї йду» Юрій Мейгеш опублікував у журналі «Літературна неділя» ще в 1944 році, а останню працю – «Страсна ніч», що завершує трилогію «Кам'яний ідол», «Верховинці» письменник підготував до друку незадовго до того як відійшов у вічність.
Пам'ятний захід відкрила великий ентузіаст літературно-мистецького життя школи, вчителька української мови і літератури М.І.Фенцик (на фото). Вона розповіла присутнім, що минає 65-та річниця, як Юрій Мейгеш розпочав свою педагогічну діяльність з посади вчителя початкової школи у рідному селі Великий Раковець, що на Іршавщині. Відтак вчив школярів у Зняцівській десятирічці, а по закінченні історичного факультету Ужгородського держуніверситету – в Мукачівській школі-інтернаті. Затим викладав спеціальні дисципліни студентам Мукачівського педучилища. І не припиняв літературної діяльності. Уже в 1950 році було видано першу повість Юрія Мейгеша «На сонячні шляхи». За нею побачили світ наступні – «Новий день», «Неспокійні серця», «Така любов», «Життя, хвилини, роки». Особливо вдало відобразив письменник життя верховинського села у повоєнні роки в романах «Кам'яний ідол» та «Верховинці». Схвальний відгук читачів одержали й інші романи Ю.В.Мейгеша – «Стихія», «Голгофа», «Фінал драми», «Срібна земля», «Одісея залюблених».... До речі, майже всі твори письменника виставлено у нашому шкільному музеї.
Увагу кожного, хто заходив до актового залу, привертала виставка творів письменника й педагога, методичні розробки по вивченню творчості Ю.В.Мейгеша у школі. Вони майстерно розроблені такими допитливими дослідниками життя й творчості Юрія Васильовича як М.І.Фенцик, О.В. Клімова, Т.С.Подолей...
Урочистості розпочалися з хвилини мовчання: вчителі, учні, запрошені гості подумки згадали побачене й почуте в музеї письменника. Відтак М.І.Фенцик розповіла про творчий шлях Юрія Васильовича, про те, що його доля майже стовідсотково увібрала в себе все те, що було притаманне нашому краю на зламі історичних епох зі всіма складнощами, неоднозначністю, красою і незугарністю, радістю і сумом, піднесеним романтизмом і трагізмом. Юрій Мейгеш чи не найбільш плідний і щасливо довговічний ратай і сівач на ниві не тільки закарпатської, але й української літератури. Письменник «пережив» своїми творами чималий пласт нашої історії, бо й сам проходив через нього. Тому й показав нам, як ми проростали через ті буремні події, і якими постали перед самим собою, перед історією і перед майбуттям.
Затамувавши подих слухали учні спогади про Ю.В.Мейгеша, які їм повідали учасниця Великої Вітчизняної війни, вчителька історії Г.Ю.Плахотник-Головко та товариш і друг Юрія Васильовича С.К.Бисага. З їх розповідей учасники зібрання довідалися, що попри надзвичайну зайнятість Юрій Васильович знаходив час і для громадської роботи. Він очолював Мукачівське літературне об'єднання «Полум'я», був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України. Його трудову й письменницьку діяльність відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, він став заслуженим працівником культури УРСР, а за літературну діяльність автор 23 повістей і романів став лауреатом премії Андрія Головка та Федора Потушняка.
Мені ж, студентці Ю.В.Мейгеша пригадалося, як ми після обговорення його нової книги, запитали свого викладача, що спонукає його до отакого «самоспалення», як він так тісно і повно поєднує викладання нам, студентам Мукачівського педучилища, провідних дисциплін, зокрема педагогіки, і творчу невгасимість та невгамовність упродовж багатьох літ? Вочевидь наше запитання для викладача й письменника було несподіваним, бо задумався. А потім так щиро посміхнувся й промовив:
- Є у мене, милі студенти, жадоба до праці, яка дісталася у спадок від батьків. Ось і живе у мені ота селянська невситимість, що спонукала з малих літ, з ранкової до вечірньої зорі, трудитися на землі. Так і йдуть зі мною по життю жадоба до знань і невситимість до роботи, коли людина працює навіть тоді, якщо вже здається й робити нічого. Тільки напружені руки селянинові спокою ніяк не дадуть. А мені герої книг не дають спочити. Просяться й просяться на світ, на побачення з вами, дорогі студенти і, сподіваюсь вірними читачами моїх творів...
А в день вшанування світлої пам'яті Ю.В.Мейгеша учні 8-х класів, окрім того, що ґрунтовно розповіли про творчість письменника, ще й дуже майстерно показали глядачам інсценізований уривок з роману «Верховинці». Потім учасники зібрання побували на могилі письменника й поклали на неї вінок та квіти нашої незгасної пам'яті, як гарантію того, що ім'я Ю.В.Мейгеша не забудеться, бо він своєю творчістю навіки прийшов у життя.
Пам'ятний захід відкрила великий ентузіаст літературно-мистецького життя школи, вчителька української мови і літератури М.І.Фенцик (на фото). Вона розповіла присутнім, що минає 65-та річниця, як Юрій Мейгеш розпочав свою педагогічну діяльність з посади вчителя початкової школи у рідному селі Великий Раковець, що на Іршавщині. Відтак вчив школярів у Зняцівській десятирічці, а по закінченні історичного факультету Ужгородського держуніверситету – в Мукачівській школі-інтернаті. Затим викладав спеціальні дисципліни студентам Мукачівського педучилища. І не припиняв літературної діяльності. Уже в 1950 році було видано першу повість Юрія Мейгеша «На сонячні шляхи». За нею побачили світ наступні – «Новий день», «Неспокійні серця», «Така любов», «Життя, хвилини, роки». Особливо вдало відобразив письменник життя верховинського села у повоєнні роки в романах «Кам'яний ідол» та «Верховинці». Схвальний відгук читачів одержали й інші романи Ю.В.Мейгеша – «Стихія», «Голгофа», «Фінал драми», «Срібна земля», «Одісея залюблених».... До речі, майже всі твори письменника виставлено у нашому шкільному музеї.
Увагу кожного, хто заходив до актового залу, привертала виставка творів письменника й педагога, методичні розробки по вивченню творчості Ю.В.Мейгеша у школі. Вони майстерно розроблені такими допитливими дослідниками життя й творчості Юрія Васильовича як М.І.Фенцик, О.В. Клімова, Т.С.Подолей...
Урочистості розпочалися з хвилини мовчання: вчителі, учні, запрошені гості подумки згадали побачене й почуте в музеї письменника. Відтак М.І.Фенцик розповіла про творчий шлях Юрія Васильовича, про те, що його доля майже стовідсотково увібрала в себе все те, що було притаманне нашому краю на зламі історичних епох зі всіма складнощами, неоднозначністю, красою і незугарністю, радістю і сумом, піднесеним романтизмом і трагізмом. Юрій Мейгеш чи не найбільш плідний і щасливо довговічний ратай і сівач на ниві не тільки закарпатської, але й української літератури. Письменник «пережив» своїми творами чималий пласт нашої історії, бо й сам проходив через нього. Тому й показав нам, як ми проростали через ті буремні події, і якими постали перед самим собою, перед історією і перед майбуттям.
Затамувавши подих слухали учні спогади про Ю.В.Мейгеша, які їм повідали учасниця Великої Вітчизняної війни, вчителька історії Г.Ю.Плахотник-Головко та товариш і друг Юрія Васильовича С.К.Бисага. З їх розповідей учасники зібрання довідалися, що попри надзвичайну зайнятість Юрій Васильович знаходив час і для громадської роботи. Він очолював Мукачівське літературне об'єднання «Полум'я», був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України. Його трудову й письменницьку діяльність відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, він став заслуженим працівником культури УРСР, а за літературну діяльність автор 23 повістей і романів став лауреатом премії Андрія Головка та Федора Потушняка.
Мені ж, студентці Ю.В.Мейгеша пригадалося, як ми після обговорення його нової книги, запитали свого викладача, що спонукає його до отакого «самоспалення», як він так тісно і повно поєднує викладання нам, студентам Мукачівського педучилища, провідних дисциплін, зокрема педагогіки, і творчу невгасимість та невгамовність упродовж багатьох літ? Вочевидь наше запитання для викладача й письменника було несподіваним, бо задумався. А потім так щиро посміхнувся й промовив:
- Є у мене, милі студенти, жадоба до праці, яка дісталася у спадок від батьків. Ось і живе у мені ота селянська невситимість, що спонукала з малих літ, з ранкової до вечірньої зорі, трудитися на землі. Так і йдуть зі мною по життю жадоба до знань і невситимість до роботи, коли людина працює навіть тоді, якщо вже здається й робити нічого. Тільки напружені руки селянинові спокою ніяк не дадуть. А мені герої книг не дають спочити. Просяться й просяться на світ, на побачення з вами, дорогі студенти і, сподіваюсь вірними читачами моїх творів...
А в день вшанування світлої пам'яті Ю.В.Мейгеша учні 8-х класів, окрім того, що ґрунтовно розповіли про творчість письменника, ще й дуже майстерно показали глядачам інсценізований уривок з роману «Верховинці». Потім учасники зібрання побували на могилі письменника й поклали на неї вінок та квіти нашої незгасної пам'яті, як гарантію того, що ім'я Ю.В.Мейгеша не забудеться, бо він своєю творчістю навіки прийшов у життя.
Ольга Мучичка, вчителька історії ЗОШ №6.
{linkr:related;keywords:%C3%90%C2%BF%C3%90%C2%B8%C3%91%C2%81%C3%91%C2%8C%C3%90%C2%BC%C3%90%C2%B5%C3%90%C2%BD%C3%90%C2%BD%C3%90%C2%B8%C3%90%C2%BA;limit:5;title:%C3%90%C2%A1%C3%90%C2%B2%C3%91%C2%8F%C3%90%C2%B7%C3%90%C2%B0%C3%90%C2%BD%C3%90%C2%BD%C3%91%C2%8B%C3%90%C2%B5+%C3%91%C2%81%C3%91%C2%82%C3%90%C2%B0%C3%91%C2%82%C3%91%C2%8C%C3%90%C2%B8}
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.