Не віриться, що наше трикотажне підприємство 65 років тому поклало початок розвитку на Закарпатті нової галузі – легкої промисловості. А було саме так. У січні 1946 року почали підготовку виробничих приміщень, у лютому
з багатьох союзних республік колишнього СРСР надійшло технологічне обладнання. Найбільше в нашому становленні допоміг колектив Одеської трикотажної фабрики, який взяв шефство над однотипним підприємством у Мукачеві. Виноградівський деревообробний завод виготовив для трикотажної фабрики 6 тисяч шпуль. Поки готували виробничі площі, монтували обладнання, мукачівки, майбутні трикотажниці, проходили навчання на трикотажних підприємствах України, Росії... Вчилися випускати жіночі, чоловічі светри, спортивні костюми, шкарпетки, панчохи...
Перші 300 погонних метрів трикотажного полотна були зіткані до 8 Березня 1946 року. У квітні було випущено 1800 светрів. Якщо у травні майстрині виготовляли 40 виробів за зміну, то в жовтні за зміну виходило на прилавки магазинів 150 штук трикотажних виробів. Для забезпечення фабрики достатньою кількістю трикотажниць в Мукачеві, вперше в області, було відкрито фабрично-заводське училище (ФЗУ). Тут 150 юнаків і дівчат вивчали професії, так потрібні для промислових підприємств міста над Латорицею. Завтрашні робітники вчилися спеціальностям трикотажниць, швачок, взуттєвиків, слюсарів-механіків... І на самій фабриці дівчата-різноробочі мали змогу в школі технічного навчання набути нових для нашого краю спеціальностей.
У 1946 році було випущено 20 тисяч трикотажних виробів, що в 2,5 раза більше норми. Визначилися і кращі робітниці: сестри – Олена і Маргарита Гуревич, Терезія Дорка, Марія Петрецька, Єлизавета Довгіна, Юлія Жеребак, Єлизавета Боко... Кращою робітничою наставницею була Ганна Рабинович, яка приїхала в наше місто, маючи 25-річний трудовий стаж на трикотажному підприємстві. Першого червня 1947 року трикотажну фабрику поповнили перші 40 випускниць ФЗУ. Найкращі знання і майстерність у роботі продемонстрували молоді ткалі й швачки – Ушакова, Шекета, Черва, Балінт, Шуста, Кривицька. Вони випускали щодня сто светрів. Правофланговою серед ткаль була Маргарита Гуревич, яка при зобов'язанні в 1947 році випустити 1716 светрів уже на перше липня виготовила 1248 виробів, і до кінця року виконала дві річні норми. Ось якими високими темпами наші зачинателі трикотажної справи входили у виробниче життя!
Стабільна, високоякісна робота фабрики верхнього трикотажу була тим фактором, який переважив при прийнятті постанови уряду України про будівництво в Мукачеві флагмана легкої промисловості в Західному регіоні країни – Мукачівського трикотажного об'єднання. До речі, спорудили його ударними темпами. А про важливість нового підприємства говорить той факт, що до об'єднання було прокладено залізничну колію та на його території збудували потужну районовану котельню. З року в рік нове підприємство, у яке входили фабрика білизняного трикотажу, філіал фабрики в Білках, що на Іршавщині, де випускали дитячий трикотаж, фабрика верхнього трикотажу, росло й невпинно розвивалося. Виробничі цехи оснащалися найдосконалішою, в тому числі й зарубіжною технікою, впроваджувалася нова прогресивна технологія, вдосконалювалися якість виробів та наукова організація праці.
Можна би багато говорити й наводити прикладів зростання виробництва трикотажних виробів з мукачівською маркою. Скажу тільки, що все, що було кращим у передових трикотажних підприємствах колишнього СРСР ми апробували у себе. Передовиків на виробничо-трикотажному об'єднанні «Мрія» було близько двох тисяч! Про них розповідала багатотиражна газета «Трикотажниця», зі сторінок якої наші маяки ділилися передовим досвідом роботи. У 1987 році у видавництві «Карпати» вийшла книжка «На основі нової техніки і технології» написаної генеральним директором трикотажного об'єднання Юрієм Перестою (літературний запис Віктора Дворниченка) в якій розповідалося про підприємство, його людей, виробничі досягнення. Приміром, аж до розпаду СРСР, щороку з конвеєрів підприємства сходило до 25 мільйонів штук виробів, у які можна було одягти половину населення України. За 65 років мукачівські трикотажниці брали участь у всесвітніх, всесоюзних, республіканських виставках продукції легкої промисловості. Призи, медалі, дипломи, грамоти привозили з Лейпцига, Брюсселя, Будапешта, Брно, Москви, Риги, Києва...
Добре навчений колектив не спасував, не закрив виробничі площі й після розпаду СРСР, проголошення Україною незалежності. І все ж, для того, щоб вижити довелося йти на непопулярні заходи: провести скорочення числа трикотажниць, швачок, зменшити випуск продукції... За всі 65 років діяльності нашого підприємства, його філіалів у Білках, Іршаві невпинно тривало й триває технічне переоснащення цехів, поряд ішов комплекс заходів по вдосконаленню побуту і житлових умов трикотажниць, профілактики їх здоров'я...
Добрим словом згадую 1980-й рік, коли ми налагодили братерську співпрацю з колективом «Татра-Світ» (м.Світ, ЧССР), де мені випало побувати не раз із обміном досвіду роботи. Були й інші радісні здобутки, мали свій табір відпочинку, піонерський табір, зручну поліклініку, профілакторій... Та з розпадом СРСР, як ми не прагнули зберегти підприємство, трудовий колектив, та давався взнаки розрив виробничих зв'язків, відсутність сировини, ринків збуту. Сьогодні підприємство живе за рахунок входження його в структуру литовського підприємства «Утенос трикотажас».
Мені ж пригадуються часи, коли нові колекції моделей розробляли у художній майстерні об'єднання, Будинок моделей, коли ми мали свій магазин у центрі Мукачева «Мрія», коли влаштовували покази новинок. А ще ми були багаті передовиками виробництва. Далеко за межами Мукачева були відомі імена багатоверстатниць Маргарити Вороніної, Ганни Бушинди та їх послідовниць. Вмілими організаторами дійового трудового суперництва виступали керівники виробничих колективів – заступник начальника швейно-закрійного цеху Ольга Лані, начальник основою'язального цеху Агнеса Якуніна, старший майстер коробко-етикетної дільниці Олена Ліпатова, бригадир швачок-мотористок Валентина Шепа, бригадир в'язальниць Ірина Лелик та Юлія Бігарі, бригадири фабрики дитячого трикотажу Марія Осійська, фарбувально-оздоблювального цеху Наталія Карабелеш, в'язальниця Любов Ільтьо та багатьох інших.
Сорок один рік свого життя я віддала роботі на трикотажному об'єднанні. Пройшла шлях від контролера до начальника швейного цеху фабрики верхнього трикотажу. Раділа нашому злету, нашому зростанню в межах України, сусідніх держав. Радію сьогодні з того, що первенець легкої промисловості краю не вмер, не загинув. Трикотажне підприємство живе, працює, творить для людей в ім'я народу України.
Перші 300 погонних метрів трикотажного полотна були зіткані до 8 Березня 1946 року. У квітні було випущено 1800 светрів. Якщо у травні майстрині виготовляли 40 виробів за зміну, то в жовтні за зміну виходило на прилавки магазинів 150 штук трикотажних виробів. Для забезпечення фабрики достатньою кількістю трикотажниць в Мукачеві, вперше в області, було відкрито фабрично-заводське училище (ФЗУ). Тут 150 юнаків і дівчат вивчали професії, так потрібні для промислових підприємств міста над Латорицею. Завтрашні робітники вчилися спеціальностям трикотажниць, швачок, взуттєвиків, слюсарів-механіків... І на самій фабриці дівчата-різноробочі мали змогу в школі технічного навчання набути нових для нашого краю спеціальностей.
У 1946 році було випущено 20 тисяч трикотажних виробів, що в 2,5 раза більше норми. Визначилися і кращі робітниці: сестри – Олена і Маргарита Гуревич, Терезія Дорка, Марія Петрецька, Єлизавета Довгіна, Юлія Жеребак, Єлизавета Боко... Кращою робітничою наставницею була Ганна Рабинович, яка приїхала в наше місто, маючи 25-річний трудовий стаж на трикотажному підприємстві. Першого червня 1947 року трикотажну фабрику поповнили перші 40 випускниць ФЗУ. Найкращі знання і майстерність у роботі продемонстрували молоді ткалі й швачки – Ушакова, Шекета, Черва, Балінт, Шуста, Кривицька. Вони випускали щодня сто светрів. Правофланговою серед ткаль була Маргарита Гуревич, яка при зобов'язанні в 1947 році випустити 1716 светрів уже на перше липня виготовила 1248 виробів, і до кінця року виконала дві річні норми. Ось якими високими темпами наші зачинателі трикотажної справи входили у виробниче життя!
Стабільна, високоякісна робота фабрики верхнього трикотажу була тим фактором, який переважив при прийнятті постанови уряду України про будівництво в Мукачеві флагмана легкої промисловості в Західному регіоні країни – Мукачівського трикотажного об'єднання. До речі, спорудили його ударними темпами. А про важливість нового підприємства говорить той факт, що до об'єднання було прокладено залізничну колію та на його території збудували потужну районовану котельню. З року в рік нове підприємство, у яке входили фабрика білизняного трикотажу, філіал фабрики в Білках, що на Іршавщині, де випускали дитячий трикотаж, фабрика верхнього трикотажу, росло й невпинно розвивалося. Виробничі цехи оснащалися найдосконалішою, в тому числі й зарубіжною технікою, впроваджувалася нова прогресивна технологія, вдосконалювалися якість виробів та наукова організація праці.
Можна би багато говорити й наводити прикладів зростання виробництва трикотажних виробів з мукачівською маркою. Скажу тільки, що все, що було кращим у передових трикотажних підприємствах колишнього СРСР ми апробували у себе. Передовиків на виробничо-трикотажному об'єднанні «Мрія» було близько двох тисяч! Про них розповідала багатотиражна газета «Трикотажниця», зі сторінок якої наші маяки ділилися передовим досвідом роботи. У 1987 році у видавництві «Карпати» вийшла книжка «На основі нової техніки і технології» написаної генеральним директором трикотажного об'єднання Юрієм Перестою (літературний запис Віктора Дворниченка) в якій розповідалося про підприємство, його людей, виробничі досягнення. Приміром, аж до розпаду СРСР, щороку з конвеєрів підприємства сходило до 25 мільйонів штук виробів, у які можна було одягти половину населення України. За 65 років мукачівські трикотажниці брали участь у всесвітніх, всесоюзних, республіканських виставках продукції легкої промисловості. Призи, медалі, дипломи, грамоти привозили з Лейпцига, Брюсселя, Будапешта, Брно, Москви, Риги, Києва...
Добре навчений колектив не спасував, не закрив виробничі площі й після розпаду СРСР, проголошення Україною незалежності. І все ж, для того, щоб вижити довелося йти на непопулярні заходи: провести скорочення числа трикотажниць, швачок, зменшити випуск продукції... За всі 65 років діяльності нашого підприємства, його філіалів у Білках, Іршаві невпинно тривало й триває технічне переоснащення цехів, поряд ішов комплекс заходів по вдосконаленню побуту і житлових умов трикотажниць, профілактики їх здоров'я...
Добрим словом згадую 1980-й рік, коли ми налагодили братерську співпрацю з колективом «Татра-Світ» (м.Світ, ЧССР), де мені випало побувати не раз із обміном досвіду роботи. Були й інші радісні здобутки, мали свій табір відпочинку, піонерський табір, зручну поліклініку, профілакторій... Та з розпадом СРСР, як ми не прагнули зберегти підприємство, трудовий колектив, та давався взнаки розрив виробничих зв'язків, відсутність сировини, ринків збуту. Сьогодні підприємство живе за рахунок входження його в структуру литовського підприємства «Утенос трикотажас».
Мені ж пригадуються часи, коли нові колекції моделей розробляли у художній майстерні об'єднання, Будинок моделей, коли ми мали свій магазин у центрі Мукачева «Мрія», коли влаштовували покази новинок. А ще ми були багаті передовиками виробництва. Далеко за межами Мукачева були відомі імена багатоверстатниць Маргарити Вороніної, Ганни Бушинди та їх послідовниць. Вмілими організаторами дійового трудового суперництва виступали керівники виробничих колективів – заступник начальника швейно-закрійного цеху Ольга Лані, начальник основою'язального цеху Агнеса Якуніна, старший майстер коробко-етикетної дільниці Олена Ліпатова, бригадир швачок-мотористок Валентина Шепа, бригадир в'язальниць Ірина Лелик та Юлія Бігарі, бригадири фабрики дитячого трикотажу Марія Осійська, фарбувально-оздоблювального цеху Наталія Карабелеш, в'язальниця Любов Ільтьо та багатьох інших.
Сорок один рік свого життя я віддала роботі на трикотажному об'єднанні. Пройшла шлях від контролера до начальника швейного цеху фабрики верхнього трикотажу. Раділа нашому злету, нашому зростанню в межах України, сусідніх держав. Радію сьогодні з того, що первенець легкої промисловості краю не вмер, не загинув. Трикотажне підприємство живе, працює, творить для людей в ім'я народу України.
Єлизавета ПОПИК, ветеран трикотажного виробництва
Ще з часу пуску виробничого об'єднання «Мрія» ми почали працювати на давальницькій сировині. Ця практика триває й тепер. Тому готова продукція, а це дитячий, жіночий, чоловічий трикотаж, традиційна натільна білизна, включаючи нічні сорочки, піжами...На жаль, більше того, що випускаємо футболки, гольфи, блузи виготовлені за кращими світовими марками, поступають не на вітчизняний ринок, а радують споживачів у Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Данії, Нідерландів, Австрії і, звичайно, Литви. В Україні також реалізуємо свою продукцію. Мукачівці мають змогу придбати наші вироби у фабричному магазині, жителі обласного центру в Ужгороді. Реалізуємо свої вироби і в столиці України – Києві. Торік було реалізовано на теренах нашої держави трикотажу на 1,8 мільйона гривень. У цьому плануємо реалізувати українським споживачам продукції на 4,2 мільйона гривень.
Щоб вижити в умовах пресу економічної кризи, оновлюємо вироби, і на Міжнародних виставках маємо що показати. А ще робимо все можливе, щоб нашим працівницям робилося зручно, легко, красиво... Бо коли людина відчуває про себе турботу, то й працює відповідно високопродуктивно, якісно. Маємо непоганий соціальний пакет: на роботу й з роботи доставляємо робітниць власним автотранспортом – безплатно. Здешевлюємо робочі обіди шляхом доплати, надаємо приміщення у гуртожитку, здоров'я трикотажниць пильнують медичні фахівці. Щоб не бігати після закінчення робочої зміни по торгових закладах, наші працівники мають змогу купити продовольчі товари на території підприємства. Це далеко не повний перелік того, що робимо для трикотажниць.
Марія БІГУН, директор з виробничих питань, депутат Мукачівської міської ради
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.