Кожного року, у переддень свята – Міжнародного дня захисту дітей політичні діячі, депутати всіх рівнів, громадські лідери по радіо, з екранів телевізорів на всі лади, і якомога гучніше, озвучують загальновідому істину: лиш та держава гідна майбутнього, котра дбає про своїх наймолодших громадян.
Більшість із ораторів дітей називає – «квітами життя», «майбутнім держави»... Можна заслухатися й... повірити промовцям, які оптимістично-обнадійливо розповідають про подальше зростання життєвого рівня людей, про збільшення бюджетних коштів, спрямованих на суттєву допомогу малозабезпеченим сім'ям із дітьми, кількості прийомних сімей, що беруть до себе дітей, позбавлених батьківської опіки, піклування...
При цьому старанно обходять оратори життєві реалії, які свідчать, що, на жаль, у нашій країні не повною мірою реалізуються гарантовані Конституцією України основні права, передовсім дітей на повноцінне життя і розвиток. Не завжди почуте збігається з тим, що бачимо. Бо й палітра з численними проблемами розмаїто широка: зростають дитяча безпритульність, бездоглядність, підліткова злочинність, наркоманія, сексуальне насилля, тисячі українських дітей усиновлюють іноземці... Телебачення безкарно заселяє програми та інтернетні сюжети послугами відверто порнографічного змісту з елементами насильства, фільмами жахів, низькопробними бойовиками та іншими розсадниками аморальності.
Відкриваючи круглий стіл на тему «Сучасні діти, проблеми їх виховання» Світлана Соколова сказала, що кожна дитина зазвичай народжується зі світу любові. Та, на жаль, не всі діти потрапляють до світу, де панують любов і злагода. Кожна сота дитина у нашій країні стає сиротою в момент народження, коли юна мати, а, трапляється і обоє батьків відмовляються від рідної кровиночки ще в пологовому будинку. Трапляється, через фізичні вади новонародженого, та найчастіше – через власні амбіції й небажання зв'язувати собі руки турботою про дітей. А кожна дитина повинна мати маму й тата, хай і не надто забезпечених. Але повноцінних, які мають роботу... Бо там, де тато не може знайти роботи, найчастіше починає заглядати в чарку й піднімати руку на дружину, дітей, а мама намагається хоч якось звести кінці з кінцями...
Начальник відділу у справах сім'ї, молоді і спорту Володимир Уліганець додав, що відповідно до статті 3 «Конвенції ООН про права дитини», всі діти мають право на любов і піклування, їхні інтереси є першочерговими й пріоритетними, І, мабуть, повага, шанобливе ставлення до цього невід'ємного права кожної дитини має виховуватися у власній сім'ї ще змалку. Сьогодні ми бачимо, що мало дати дитині освіту, подбати про її здоров'я, матеріальне забезпечення. І міська влада мала би більше вишукувати можливостей, щоби багатодітні сім'ї, яких у Мукачеві понад 700, відчували належну допомогу...
Сьогодні ми зіткнулися з таким поняттям як статус «соціальні сироти», тобто діти, яких їхні живі–здорові тати й мами байдуже викреслили з свого життя. Тож нині гостро стоїть проблема стрімкого збільшення соціального сирітства при батьках, позбавлених прав, засуджених, визнаних недієздатними внаслідок хронічного алкоголізму, наркоманії...
Заступник директора гуманітарно-педагогічного коледжу Віра Качур звернула увагу присутніх на нову хвилю сирітства, пов'язаною із трудовою міграцією. Сьогодні зустрічаються студенти, які роками не бачать своїх батьків, бо ті перебувають за кордоном на заробітках На жаль, наше суспільство тільки починає усвідомлювати весь спектр проблем, пов'язаних із відхідництвом...
Поширений міф багатьох батьків, у тому числі й заробітчан про те, що «моя дитина, маючи гроші, буде почувати себе не гіршою за інших, бо зможе сповна задовольнити потреби, а тому буде щаслива» розвіяла психолог Наталія Сівачек. Як би було так, то перед кабінетами психологів і психотерапевтів не було б так багато дітей і підлітків. На жаль, ситуація дітей «з грошима, але без батьків» не роблять хлопця чи дівчину старанною і відповідальною. Навпаки, смак легких грошей, дітей батьків-заробітчан, частіше аніж інших підлітків, скажімо, із багатодітних сімей, штовхає до зв'язків з ризикованими компаніями, пристрасті до алкогольних напоїв, наркотиків... Гроші не додають дитині старанності в успішному навчанні, бо на це підлітки найчастіше навіть не звертають увагу.
Багато було сказано про те, як вилікувати морально зранене серце дитини. Віра Бабій розповіла про роль християнських начал у виховному процесі хлопчиків і дівчаток підліткового та юнацького віку... Схвильованим був виступ заступника директора школи-інтернату Ольги Шепи, яка дуже образно змалювала ситуацію у якій діти опиняються сам на сам із жорстоким світом, де бракує справжньої турботи та любові, які б могли дати їм батьки. На жаль, жодному із 150 її вихованців невідоме поняття родина, хоча кожному з них так хочеться її мати. Ольга Семенівна наголосила, що навіть у найкращому інтернаті, дитячому будинку де не бракує, завдяки спонсорам, солодощів, іграшок, сучасної комп'ютерної техніки, ігрових і спортивних майданчиків, та жоден такий заклад ніколи не стане альтернативою сім'ї, де мама просто погладить по голівці, розкаже на ніч казку, а тато хоча б зрідка підніме на руки. За її багаторічними спостереженнями, які би не були власні батьки (алкоголіки, що примушують дітей жебракувати, наркомани...) для дітей вони завжди найрідніші, найпотрібніші, бо це мама, батько... То чи варто дивуватися статистиці, яка доводить, що восьмеро з кожних десяти вихованців дитбудинків та інтернатів, почувають себе нещасливими й обійденими увагою.
То велике щастя для мукачівських дітей, що Будинок школяра очолює така закохана у свою справу жінка, справжній педагог і просто милосердна, умілий педагог, як Галина Пенська. Вона зуміла у цей дитячий заклад, до речі споруджений мукачівцями на громадських засадах, вдихнути нове життя. Тут діє майже три десятки різноманітних гуртків у яких займається 64 групи хлопчиків і дівчаток. А це сотні школярів, які залюбки влаштовують виставки своїх робіт, виступають з концертною програмою, малюють, пишуть, танцюють, співають...
Сповненими численними прикладами були виступи багатодітних мам, та тих мам, які приютили у своїх сім'ях дітей сиріт, зокрема, Віри Бабій, Тетяни Гедз, Аліни Каменєвої, Маргарити Пересипкіної... А ще учасники круглого столу з'ясовували звідки беруться «діти вулиці», чому вони залишають свої домівки, часом серед «генералів піщаних кар'єрів» зустрічаються й діти із заможних і благополучних сімей. Цікавило учасників наради й питання, чому батьки відмовляються від своїх дітей, чому не бажають займатися їх вихованням, а воліють все спихнути на вчителів, вихователів, школу... Не обійшли увагою учасники круглого столу й таких негативних нюансів, коли дитину з багатодітної сім'ї, яка має посвідку на право безплатного проїзду, водії маршруток виганяють з автобуса. Чому в дитячій поліклініці багатодітна мама мусить подовгу чекати перед дверима лікарського кабінету, а медпрацівники проводять на прийом до спеціаліста своїх родичів, знайомих...
Розмова вийшла хвилюючою, своєчасною, мобілізуючою. Епіграфом до цього цікавого, змістовного спілкування мали би бути слова з пісні незабутнього Назарія Яремчука: «Тільки родина, як вічна зернина, на невмирущому полі життя». Учасниками круглого столу були розроблені заходи і слушні пропозиції, які передадуть керівникам Мукачева, відповідних служб.
Не полишили роздуми й мене: хотів би бачити, на базі Будинку вчителя, Мукачівський «Родинний дім» – своєрідний міський Центр роботи з сім'ями, жінками та дітьми. Такий центр зосереджував би свої зусилля на підтримці соціально-незахищених сімей, дітей та підлітків, надавав би їм безоплатну психолого-педагогічну, правову та іншу практичну допомогу... Через «Родинний дім» могли б реалізувати частину практичних заходів міська влада, управління у справах сім'ї, молоді і спорту, жіночий актив, викладачі й студенти Мукачівських гуманітарно-педагогічного коледжу, державного університету, керівники шкіл міста...
При цьому старанно обходять оратори життєві реалії, які свідчать, що, на жаль, у нашій країні не повною мірою реалізуються гарантовані Конституцією України основні права, передовсім дітей на повноцінне життя і розвиток. Не завжди почуте збігається з тим, що бачимо. Бо й палітра з численними проблемами розмаїто широка: зростають дитяча безпритульність, бездоглядність, підліткова злочинність, наркоманія, сексуальне насилля, тисячі українських дітей усиновлюють іноземці... Телебачення безкарно заселяє програми та інтернетні сюжети послугами відверто порнографічного змісту з елементами насильства, фільмами жахів, низькопробними бойовиками та іншими розсадниками аморальності.
Відкриваючи круглий стіл на тему «Сучасні діти, проблеми їх виховання» Світлана Соколова сказала, що кожна дитина зазвичай народжується зі світу любові. Та, на жаль, не всі діти потрапляють до світу, де панують любов і злагода. Кожна сота дитина у нашій країні стає сиротою в момент народження, коли юна мати, а, трапляється і обоє батьків відмовляються від рідної кровиночки ще в пологовому будинку. Трапляється, через фізичні вади новонародженого, та найчастіше – через власні амбіції й небажання зв'язувати собі руки турботою про дітей. А кожна дитина повинна мати маму й тата, хай і не надто забезпечених. Але повноцінних, які мають роботу... Бо там, де тато не може знайти роботи, найчастіше починає заглядати в чарку й піднімати руку на дружину, дітей, а мама намагається хоч якось звести кінці з кінцями...
Начальник відділу у справах сім'ї, молоді і спорту Володимир Уліганець додав, що відповідно до статті 3 «Конвенції ООН про права дитини», всі діти мають право на любов і піклування, їхні інтереси є першочерговими й пріоритетними, І, мабуть, повага, шанобливе ставлення до цього невід'ємного права кожної дитини має виховуватися у власній сім'ї ще змалку. Сьогодні ми бачимо, що мало дати дитині освіту, подбати про її здоров'я, матеріальне забезпечення. І міська влада мала би більше вишукувати можливостей, щоби багатодітні сім'ї, яких у Мукачеві понад 700, відчували належну допомогу...
Сьогодні ми зіткнулися з таким поняттям як статус «соціальні сироти», тобто діти, яких їхні живі–здорові тати й мами байдуже викреслили з свого життя. Тож нині гостро стоїть проблема стрімкого збільшення соціального сирітства при батьках, позбавлених прав, засуджених, визнаних недієздатними внаслідок хронічного алкоголізму, наркоманії...
Заступник директора гуманітарно-педагогічного коледжу Віра Качур звернула увагу присутніх на нову хвилю сирітства, пов'язаною із трудовою міграцією. Сьогодні зустрічаються студенти, які роками не бачать своїх батьків, бо ті перебувають за кордоном на заробітках На жаль, наше суспільство тільки починає усвідомлювати весь спектр проблем, пов'язаних із відхідництвом...
Поширений міф багатьох батьків, у тому числі й заробітчан про те, що «моя дитина, маючи гроші, буде почувати себе не гіршою за інших, бо зможе сповна задовольнити потреби, а тому буде щаслива» розвіяла психолог Наталія Сівачек. Як би було так, то перед кабінетами психологів і психотерапевтів не було б так багато дітей і підлітків. На жаль, ситуація дітей «з грошима, але без батьків» не роблять хлопця чи дівчину старанною і відповідальною. Навпаки, смак легких грошей, дітей батьків-заробітчан, частіше аніж інших підлітків, скажімо, із багатодітних сімей, штовхає до зв'язків з ризикованими компаніями, пристрасті до алкогольних напоїв, наркотиків... Гроші не додають дитині старанності в успішному навчанні, бо на це підлітки найчастіше навіть не звертають увагу.
Багато було сказано про те, як вилікувати морально зранене серце дитини. Віра Бабій розповіла про роль християнських начал у виховному процесі хлопчиків і дівчаток підліткового та юнацького віку... Схвильованим був виступ заступника директора школи-інтернату Ольги Шепи, яка дуже образно змалювала ситуацію у якій діти опиняються сам на сам із жорстоким світом, де бракує справжньої турботи та любові, які б могли дати їм батьки. На жаль, жодному із 150 її вихованців невідоме поняття родина, хоча кожному з них так хочеться її мати. Ольга Семенівна наголосила, що навіть у найкращому інтернаті, дитячому будинку де не бракує, завдяки спонсорам, солодощів, іграшок, сучасної комп'ютерної техніки, ігрових і спортивних майданчиків, та жоден такий заклад ніколи не стане альтернативою сім'ї, де мама просто погладить по голівці, розкаже на ніч казку, а тато хоча б зрідка підніме на руки. За її багаторічними спостереженнями, які би не були власні батьки (алкоголіки, що примушують дітей жебракувати, наркомани...) для дітей вони завжди найрідніші, найпотрібніші, бо це мама, батько... То чи варто дивуватися статистиці, яка доводить, що восьмеро з кожних десяти вихованців дитбудинків та інтернатів, почувають себе нещасливими й обійденими увагою.
То велике щастя для мукачівських дітей, що Будинок школяра очолює така закохана у свою справу жінка, справжній педагог і просто милосердна, умілий педагог, як Галина Пенська. Вона зуміла у цей дитячий заклад, до речі споруджений мукачівцями на громадських засадах, вдихнути нове життя. Тут діє майже три десятки різноманітних гуртків у яких займається 64 групи хлопчиків і дівчаток. А це сотні школярів, які залюбки влаштовують виставки своїх робіт, виступають з концертною програмою, малюють, пишуть, танцюють, співають...
Сповненими численними прикладами були виступи багатодітних мам, та тих мам, які приютили у своїх сім'ях дітей сиріт, зокрема, Віри Бабій, Тетяни Гедз, Аліни Каменєвої, Маргарити Пересипкіної... А ще учасники круглого столу з'ясовували звідки беруться «діти вулиці», чому вони залишають свої домівки, часом серед «генералів піщаних кар'єрів» зустрічаються й діти із заможних і благополучних сімей. Цікавило учасників наради й питання, чому батьки відмовляються від своїх дітей, чому не бажають займатися їх вихованням, а воліють все спихнути на вчителів, вихователів, школу... Не обійшли увагою учасники круглого столу й таких негативних нюансів, коли дитину з багатодітної сім'ї, яка має посвідку на право безплатного проїзду, водії маршруток виганяють з автобуса. Чому в дитячій поліклініці багатодітна мама мусить подовгу чекати перед дверима лікарського кабінету, а медпрацівники проводять на прийом до спеціаліста своїх родичів, знайомих...
Розмова вийшла хвилюючою, своєчасною, мобілізуючою. Епіграфом до цього цікавого, змістовного спілкування мали би бути слова з пісні незабутнього Назарія Яремчука: «Тільки родина, як вічна зернина, на невмирущому полі життя». Учасниками круглого столу були розроблені заходи і слушні пропозиції, які передадуть керівникам Мукачева, відповідних служб.
Не полишили роздуми й мене: хотів би бачити, на базі Будинку вчителя, Мукачівський «Родинний дім» – своєрідний міський Центр роботи з сім'ями, жінками та дітьми. Такий центр зосереджував би свої зусилля на підтримці соціально-незахищених сімей, дітей та підлітків, надавав би їм безоплатну психолого-педагогічну, правову та іншу практичну допомогу... Через «Родинний дім» могли б реалізувати частину практичних заходів міська влада, управління у справах сім'ї, молоді і спорту, жіночий актив, викладачі й студенти Мукачівських гуманітарно-педагогічного коледжу, державного університету, керівники шкіл міста...
Михайло БЕЙРЕШ
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.