На мою думку, серед представників найдревніших професій на землі були хлібороби, тваринники, рибалки, мисливці... Звісно, що вони десь жили, бо ж печер було
не так уже й багато. Тому, вважаю, що й професія будівельника одна з найдревніших на землі. Споруджені древніми зодчими жилі будинки, храми, театри, піраміди, віадуки й сьогодні радують око наших сучасників. А хіба будівельники епохи відродження не зводили споруди на віки? І в Мукачеві знайдемо цьому підтвердження. Та такого буму будівництва житла, фабричних і заводських корпусів, як це було в 60 – 90 роки минулого століття Мукачево ніколи не знало, та й чи знатиме колись?
У той час Мукачево стало центром будівельної галузі Закарпаття. Більше десятка будівельних організацій споруджували жилі будинки, зводили корпуси фабрик і заводів, кожен рік вводили в дію заклади освіти, медицини, культури, храми... Масова забудова міста над Латорицею розпочалася із спорудження ДОСів на вулицях Д.Донського, Героїв Ленінграда. Потім в мукачівських Черьомушках виросли п'ятиповерхові «хрущовки». Вони ж утворили мікрорайони на вулицях Верді, Закарпатській, Індустріальній, І.Франка, Сорочій... У Росвигові було започатковано зведення найперших у Закарпатті дев'ятиповерхових крупнопанельних жилих будинків. Щороку в одержаних квартирах справляли новосілля 1000 – 1200 сімей. А скільки було споруджено і введено в дію промислових підприємств не з сотнями, а тисячами робітників! У кожному мікрорайоні міста над Латорицею обов'язково відкривали дитячі садки і ясла, школи, магазини, філіали медичних установ, закладів побуту...
Славу центру будівництва в Закарпатті нашому місту забезпечували наше ЗАТ « Будівельне управління № 1» (колишня ПМК-98), ПМК-77, ПМК-119, БМП-173, ПМК-337, МБУ-6, «Міжколгоспбуд», БУ «Приладбудмонтаж»... У Мукачеві активно діяло відділення інституту «Діпроміст». Виконання їх чималої програми здійснювали спеціально споруджені в Мукачеві заводи будівельної індустрії, де виготовляли стіни, панелі, монолітні комплектуючі квартиру деталі, на повну потужність працювали заводи залізобетонних виробів і конструкцій, будівельної кераміки, керамічної плитки. Та ще в Мукачеві ледве справлялися з обсягами будівництва з десяток малих підприємств і організацій. У 1987 році в місті над Латорицею було створено молодіжний житловий комплекс. Він узяв участь у спорудженні на вулиці Осипенко трьох будинків для молодих сімей.
Приміром, наше будівельне управління споруджувало житло, заклади соціально-культурного призначення не лише в Мукачеві, а й в Ужгороді, Сваляві, Берегові, Хусті, Іршаві, Рахові... Трудилася наша будівельна бригада в м.Спітакі у Вірменії після жахливого землетрусу, в Макарові після аварії на Чорнобильській АЕС... Наш досвід спорудження житла вивчали у братніх Чехословаччині, Угорщині...
День і ніч, без свят і вихідних із залізничної станції «Мукачево-товарна» вантажні автомобілі доставляли на будови й проммайданчики пісок, вапно, щебінь, арматуру, профільний метал, цемент, цеглу, ліс, столярні вироби... Бо місцеві підприємства не забезпечували достатньої кількості матеріалів. Приміром, у 1988 році Мукачівський завод будівельної кераміки виготовляв щомісяця 12,5 мільйона штук цегли, а потреба була не менше як 35 мільйонів.
І будівельники трудилися на славу, були об'єкти, де ми організували дво- й тризмінну роботу. Добра слава йшла про комплексну бригаду, очолювану заслуженим будівельником Української РСР А.І.Берешом, бригади монтажників М.В.Копчі, Ю.М.Фічори, бригади опоряджувальників О.Л.Товт, Г.І.Гавран, І.В.Улинця, Г.І.Агі, столярів В.Д.Мешка... Коли в селі Княгиня стався зсув грунту, то на допомогу постраждалим від стихії, як і під час руйнівних повеней у Закарпатті, прийшли й наші будівельники. Вони спорудили кілька десятків котеджів садибного типу.
Прикро, але сьогодні перед святами – нашим професійним Днем будівельника й державним – 20-річчям Незалежності про відродження колишньої слави Мукачева, як міста будівельників доводиться хіба що мріяти. Не звинувачую у цьому керівництво міста. Бо в усій нашій державі будівельники не в пошані. Останнім часом повним ходом будівельні роботи йдуть у чотирьох містах, де мають відбутися футбольні змагання ЄВРО-2012. Але й там трудяться в основному зарубіжні будівельні фірми, які виграли тендер. І в нашому краї, коли розширяли трасу Київ – Чоп працювали не вітчизняні шляховики, а македонці. Зарубіжні будівельні фірми мають досвід, мають сучасну потужну техніку, якої нам, ой як бракує. Душа болить, коли бачу як наші колишні робітники, досвідчені, працьовиті, сьогодні поневіряються по закордонню...
Дещо про тендери. Тривожна пам'ять нагадує нам про нещастя, яке спіткало кілька сімей мукачівців, коли в одній з квартир багатоповерхівки на вулиці Першотравневій набережній стався вибух газу. І це взимку, у мороз! Керівники Мукачева попросили нас прийти на допомогу потерпілим і якнайшвидше відремонтувати зруйноване. Відмовляти постраждалим у допомозі в нашого народу не прийнято. Ми відгукнулися негайно: розчистили завали, винесли із зруйнованих квартир меблі, хатнє начиння, обстежили вцілілі стіни й почали відновлювати все. На будову ми доставляли підігріті бетон і розчин, зробили все можливе, щоб не мерзли будівельники, аби трудились максимально продуктивно. А коли, як мовиться, ударними темпами завершили роботи, міські власті оголосили... тендер на проведення цих робіт. Дехто з контролюючих і податкових органів навіть звинуватив нас у тому, що ми, мовляв, без виграного тендера поспішили на допомогу постраждалим? І тим «розумникам» байдуже, що тендерна процедура триває щонайменше кілька місяців. Але ж не прийти на допомогу це не по-людськи, не по-християнськи... У цілому світі під час аварійних робіт ніхто тендер не оголошує! А у нас... Мало, що нам заборгували близько 700 тисяч гривень, та ще у Пенсійний фонд та Податкову ми мусили сплатити біля 70 тисяч гривень штрафу. Важко нам. Податківці, інспекції, представники усіляких фондів обклали нас штрафами, як мисливці вовка прапорцями. Сплатити ми не маємо змоги. А боржників до участі в конкурс на виборювання перемоги у тендері не допускають. З колишнього у кілька сот чоловік колективу, ми сьогодні ледве наберемо сотню будівельників. І їм нічим платити заробітну плату. Боремося, чинимо опір банкрутству. Та чи на довго стачить нам сили? І найбільш боляче від того, що тендер виборюють ті, хто часом і досвіду не має, і про професіоналів не чули. Та у них є гроші, а можливо й не тільки...
Більш привільно сьогодні почуваються невеликі бригади «шабашників». Вони споруджують котеджі для тих, хто має гроші, можливості будуватися. У звітах в місті ніби й здають житло. Але тих, хто може ствердити, що в останні роки одержав нову квартиру, одиниці.
У 1991 році будівельники підтримали ідею проголошення Незалежності України. Всім хотілося достойного, заможного життя. Простий народ завжди цього прагне. Інша справа – не виходить так, як хочеться. І якби справи в будівельній галузі, в державі ішли на лад, то й свята цінували б більше. Та все одно ми сподіваємося на краще.
Ось такі невеселі думки переповнюють мене. А проблем у нас значно більше. Виплутатись самостійно не вдається. І все ж, надія помирає останньою. Тому й сподіваюсь, що не тільки напередодні нашого професійного свята і 20-річчя Незалежності України про нас згадають власті. Та згадати – мало. Нам треба допомогти вижити. Бо вже трест «Закарпатбуд» перестав існувати. Ось і прошу керівників Мукачева зберегти наш досвідчений колектив. А ми завжди віддячимо. Бо будуємо на совість, надійно, на віки.
Попри всі складнощі й негаразди професія будівельника ніколи не зникне. Бо потреба у житлі, виробничих, соціально-культурних об'єктах потрібна завжди, поки існуватиме людство. Хай Мукачево і район будуються, бо це один з найпереконливіших аргументів на користь курсу соціально-економічних перетворень, здійснюваних місцевою владою. З цією думкою й вітаю наш трудовий колектив та всіх будівельників Мукачева й району з професійним святом – Днем будівельника. Вірю, що ваш багатий досвід і сумлінна праця і в майбутньому будуть надійною опорою, на якій зводитимуться успіхи нашого прекрасного краю. Бажаю усім міцного здоров'я, щастя, радості, достатків, сімейних гараздів та незламної віри у краще майбуття.
У той час Мукачево стало центром будівельної галузі Закарпаття. Більше десятка будівельних організацій споруджували жилі будинки, зводили корпуси фабрик і заводів, кожен рік вводили в дію заклади освіти, медицини, культури, храми... Масова забудова міста над Латорицею розпочалася із спорудження ДОСів на вулицях Д.Донського, Героїв Ленінграда. Потім в мукачівських Черьомушках виросли п'ятиповерхові «хрущовки». Вони ж утворили мікрорайони на вулицях Верді, Закарпатській, Індустріальній, І.Франка, Сорочій... У Росвигові було започатковано зведення найперших у Закарпатті дев'ятиповерхових крупнопанельних жилих будинків. Щороку в одержаних квартирах справляли новосілля 1000 – 1200 сімей. А скільки було споруджено і введено в дію промислових підприємств не з сотнями, а тисячами робітників! У кожному мікрорайоні міста над Латорицею обов'язково відкривали дитячі садки і ясла, школи, магазини, філіали медичних установ, закладів побуту...
Славу центру будівництва в Закарпатті нашому місту забезпечували наше ЗАТ « Будівельне управління № 1» (колишня ПМК-98), ПМК-77, ПМК-119, БМП-173, ПМК-337, МБУ-6, «Міжколгоспбуд», БУ «Приладбудмонтаж»... У Мукачеві активно діяло відділення інституту «Діпроміст». Виконання їх чималої програми здійснювали спеціально споруджені в Мукачеві заводи будівельної індустрії, де виготовляли стіни, панелі, монолітні комплектуючі квартиру деталі, на повну потужність працювали заводи залізобетонних виробів і конструкцій, будівельної кераміки, керамічної плитки. Та ще в Мукачеві ледве справлялися з обсягами будівництва з десяток малих підприємств і організацій. У 1987 році в місті над Латорицею було створено молодіжний житловий комплекс. Він узяв участь у спорудженні на вулиці Осипенко трьох будинків для молодих сімей.
Приміром, наше будівельне управління споруджувало житло, заклади соціально-культурного призначення не лише в Мукачеві, а й в Ужгороді, Сваляві, Берегові, Хусті, Іршаві, Рахові... Трудилася наша будівельна бригада в м.Спітакі у Вірменії після жахливого землетрусу, в Макарові після аварії на Чорнобильській АЕС... Наш досвід спорудження житла вивчали у братніх Чехословаччині, Угорщині...
День і ніч, без свят і вихідних із залізничної станції «Мукачево-товарна» вантажні автомобілі доставляли на будови й проммайданчики пісок, вапно, щебінь, арматуру, профільний метал, цемент, цеглу, ліс, столярні вироби... Бо місцеві підприємства не забезпечували достатньої кількості матеріалів. Приміром, у 1988 році Мукачівський завод будівельної кераміки виготовляв щомісяця 12,5 мільйона штук цегли, а потреба була не менше як 35 мільйонів.
І будівельники трудилися на славу, були об'єкти, де ми організували дво- й тризмінну роботу. Добра слава йшла про комплексну бригаду, очолювану заслуженим будівельником Української РСР А.І.Берешом, бригади монтажників М.В.Копчі, Ю.М.Фічори, бригади опоряджувальників О.Л.Товт, Г.І.Гавран, І.В.Улинця, Г.І.Агі, столярів В.Д.Мешка... Коли в селі Княгиня стався зсув грунту, то на допомогу постраждалим від стихії, як і під час руйнівних повеней у Закарпатті, прийшли й наші будівельники. Вони спорудили кілька десятків котеджів садибного типу.
Прикро, але сьогодні перед святами – нашим професійним Днем будівельника й державним – 20-річчям Незалежності про відродження колишньої слави Мукачева, як міста будівельників доводиться хіба що мріяти. Не звинувачую у цьому керівництво міста. Бо в усій нашій державі будівельники не в пошані. Останнім часом повним ходом будівельні роботи йдуть у чотирьох містах, де мають відбутися футбольні змагання ЄВРО-2012. Але й там трудяться в основному зарубіжні будівельні фірми, які виграли тендер. І в нашому краї, коли розширяли трасу Київ – Чоп працювали не вітчизняні шляховики, а македонці. Зарубіжні будівельні фірми мають досвід, мають сучасну потужну техніку, якої нам, ой як бракує. Душа болить, коли бачу як наші колишні робітники, досвідчені, працьовиті, сьогодні поневіряються по закордонню...
Дещо про тендери. Тривожна пам'ять нагадує нам про нещастя, яке спіткало кілька сімей мукачівців, коли в одній з квартир багатоповерхівки на вулиці Першотравневій набережній стався вибух газу. І це взимку, у мороз! Керівники Мукачева попросили нас прийти на допомогу потерпілим і якнайшвидше відремонтувати зруйноване. Відмовляти постраждалим у допомозі в нашого народу не прийнято. Ми відгукнулися негайно: розчистили завали, винесли із зруйнованих квартир меблі, хатнє начиння, обстежили вцілілі стіни й почали відновлювати все. На будову ми доставляли підігріті бетон і розчин, зробили все можливе, щоб не мерзли будівельники, аби трудились максимально продуктивно. А коли, як мовиться, ударними темпами завершили роботи, міські власті оголосили... тендер на проведення цих робіт. Дехто з контролюючих і податкових органів навіть звинуватив нас у тому, що ми, мовляв, без виграного тендера поспішили на допомогу постраждалим? І тим «розумникам» байдуже, що тендерна процедура триває щонайменше кілька місяців. Але ж не прийти на допомогу це не по-людськи, не по-християнськи... У цілому світі під час аварійних робіт ніхто тендер не оголошує! А у нас... Мало, що нам заборгували близько 700 тисяч гривень, та ще у Пенсійний фонд та Податкову ми мусили сплатити біля 70 тисяч гривень штрафу. Важко нам. Податківці, інспекції, представники усіляких фондів обклали нас штрафами, як мисливці вовка прапорцями. Сплатити ми не маємо змоги. А боржників до участі в конкурс на виборювання перемоги у тендері не допускають. З колишнього у кілька сот чоловік колективу, ми сьогодні ледве наберемо сотню будівельників. І їм нічим платити заробітну плату. Боремося, чинимо опір банкрутству. Та чи на довго стачить нам сили? І найбільш боляче від того, що тендер виборюють ті, хто часом і досвіду не має, і про професіоналів не чули. Та у них є гроші, а можливо й не тільки...
Більш привільно сьогодні почуваються невеликі бригади «шабашників». Вони споруджують котеджі для тих, хто має гроші, можливості будуватися. У звітах в місті ніби й здають житло. Але тих, хто може ствердити, що в останні роки одержав нову квартиру, одиниці.
У 1991 році будівельники підтримали ідею проголошення Незалежності України. Всім хотілося достойного, заможного життя. Простий народ завжди цього прагне. Інша справа – не виходить так, як хочеться. І якби справи в будівельній галузі, в державі ішли на лад, то й свята цінували б більше. Та все одно ми сподіваємося на краще.
Ось такі невеселі думки переповнюють мене. А проблем у нас значно більше. Виплутатись самостійно не вдається. І все ж, надія помирає останньою. Тому й сподіваюсь, що не тільки напередодні нашого професійного свята і 20-річчя Незалежності України про нас згадають власті. Та згадати – мало. Нам треба допомогти вижити. Бо вже трест «Закарпатбуд» перестав існувати. Ось і прошу керівників Мукачева зберегти наш досвідчений колектив. А ми завжди віддячимо. Бо будуємо на совість, надійно, на віки.
Попри всі складнощі й негаразди професія будівельника ніколи не зникне. Бо потреба у житлі, виробничих, соціально-культурних об'єктах потрібна завжди, поки існуватиме людство. Хай Мукачево і район будуються, бо це один з найпереконливіших аргументів на користь курсу соціально-економічних перетворень, здійснюваних місцевою владою. З цією думкою й вітаю наш трудовий колектив та всіх будівельників Мукачева й району з професійним святом – Днем будівельника. Вірю, що ваш багатий досвід і сумлінна праця і в майбутньому будуть надійною опорою, на якій зводитимуться успіхи нашого прекрасного краю. Бажаю усім міцного здоров'я, щастя, радості, достатків, сімейних гараздів та незламної віри у краще майбуття.
Іван ДАНКАНИЧ, голова правління ЗАТ «Будівельне управління № 1», заслужений будівельник України
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.