Доля кожного педагога, вчителя, викладача неповторна. Та єднає їх усіх палка, жертовна любов до дітей, учнів і відданість своїй справі. До таких належить вчителька німецької мови Мукачівської гімназії
Оксана Іванівна Решетар – висококваліфікований фахівець, умілий організатор, мудра, чарівна жінка. Своїх висот досягла завдяки цілеспрямованій, внутрішній організованості, великій працьовитості, душевній щедрості, умінню працювати з учнями. Працювати творчо, захоплююче, самовіддано. Торік у конкурсі «Вчитель 2010 року» в Мукачеві вона виборола перше місце, а в області піднялася на другу сходинку п'єдесталу пошани.
Запитую Оксану Іванівну, коли вперше їй захотілося бути вчителькою?
– У першому класі. Моя перша вчителька Віра Петрівна Луцо була для мене другою мамою і найпершим наставником у житті. Нас, своїх учнів, вона любила як рідних. Щоранку чекала нас у класі з привітною теплою усмішкою. Своїми лагідними руками допомагала нам, малюкам, застібнути ґудзик, одягнути шапочку, пов'язати хустину... Бо ще не кожен умів робити це самостійно. Саме Віра Петрівна прищепила нам любов до слова, книги, праці і навчання. Вона вчила нас бути щирими товаришами, а головне – порядними і працьовитими людьми. Згадую, як вона запитувала, ким ми хочемо стати у майбутньому. У нас, первачків, та і в другому і третьому класах, мрії змінювалися часто, але я завжди хотіла стати Вірою Петрівною – вчителькою.
Вчителька О. І. Решетар. Сьогодні це ім'я завжди асоціюється з надійністю, постійністю, ґрунтовністю знань, що їх дає учням. За що б не бралася Оксана Іванівна, усе вона робить совісно, сумлінно, високопрофесійно. На таких, як вона, невтомних і чесних трудівниках тримається школа. Бо такі не дають зміліти життєвій течії. Але й не пливуть по її волі.
Оксана Решетар юна, струнка, як балерина, проста і скромна у спілкуванні. Коли вчилася у ЗОШ № 6, склала цілу педагогічну «концепцію» котру мріяла втілити в життя, як стане вчителем. Уже у старших класах у Оксани Костюк (дівоче прізвище) усе було спрямоване на те, щоб бути товаришем, другом учнів.
Своя «концепція», це щось нове. Тому й запитую Оксану Іванівну, чому у неї, школярки, виникла потреба організувати навчальний процес по-новому?
– Такий у мене характер: найменшу несправедливість відчуваю дуже болісно. Вчилась я добре. Але піймала себе на думці, що не всіх вчителів сприймаю однаково позитивно, не всім довіряю. Нотацій не люблю, принижень не прощаю. Була у нас одна вчителька яка постійно нагадувала: «Ви тільки готуєтеся стати людьми». Поділяла клас на дві категорії: ті, що вчать уроки, і ті, що не вчать. Перші виростуть і стануть людьми, з інших «нічого не вийде». Вона убивала в нас віру в себе. Ось тоді й написала «концепцію», щоб учити дітей по-іншому – без принижень, без моралізаторства, голих повчань, погроз...
Шлях до школи почався як у всіх і кожного: родина – мама, Марія Василівна, начальник планово-економічного відділу на соковому заводі, батько, Іван Іванович – начальник цеху на верстатобудівному заводі імені Кірова, школа в Підгорянах, ЗОШ № 6. Саме про цю школу можна сказати, що гарна школа – це школа, де працюють гарні, талановиті вчителі. А гарні вчителі – це педагоги за покликанням. Тому й легко вступила Оксана Костюк в Мукачівське педучилище, а по його закінченню – в Ужгородський національний університет. Тут вона потрапила під опіку таких талановитих наставників як Мирослава Василівна Ладченко, Іван Іванович Чолос й Володимир Петрович Оленич. За рік навчання уже бігло говорила німецькою мовою. І коли виїхала до тітки в Німеччину у Штутгарт, ніхто не вірив, що Оксана щойно закінчила перший курс. Одне слово, її мовна практика була оцінена найвищим балом.
Кожній людині доля підносить несподівані сюрпризи. Не оминула вона й Оксану Костюк. Класичну німецьку літературу студентам в університеті викладав Георгій Меліка. А завідуючим кафедрою англійської мови був Кирило Яськов. Вони обидва вчили в Мукачівській залізничній школі № 20 у 1955 – 1958 роках її батька. Перший – ремісничу підготовку, другий – французьку мову. Георгій Іванович був закоханий у свій предмет. І любов до творів великих, з світовим ім'ям німецьких поетів і письменників, передавав студентам. Тут Оксана Костюк по-новому пізнала твори Гайнріха Гайне, поетичну спадщину якого сьогодні залюбки цитує на уроках.
На самому початку третього тисячоліття переступила Оксана Іванівна, як вчителька, поріг Мукачівської ЗОШ № 7. Перший урок у 11-му класі. Вона юна, тендітна, сприймалася не вчителем, а їх товаришкою, ученицею. Бо були в класі значно крупніші й масивніші, аніж вона, вчителька, учениці. Потім були заняття в інших класах. І так з 2001 року. В народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, художник – у картинах, скульптор у своїх творіннях, а вчитель – у душах і справах своїх учнів. Призерами міських олімпіад були учні Оксани Іванівни – Андріана Романюк, Вероніка Ломова, Андрій Петьовка... Її люблять, шанують, поважають. Побачивши у місті обов'язково до неї привітаються, підійдуть розпитають, а ще більше для того, щоб висловити свою до неї шану. Мабуть тому, що сповна втілює в життя свою «концепцію».
Оксана Іванівна талановитий педагог з надзвичайно розвинутим відчуттям нового, що його так потребує наша школа, у неї свій, особливий підхід до уроків. Чільне місце вчителька відводить співробітництву з учнями. В роботі використовує здебільшого комунікативний метод з впровадженням інноваційних технологій. Вона радіє, що гімназисти вчать німецьку мову весело й охоче. Це дається не легко. Кожен майбутній урок О.І.Решетар пропускає крізь себе і «вимальовує» мовні теми у своїй уяві. Відтак її задуми втілюють «ужиття» учні. У неї в кожному класі є художники, поети, яких залюбки залучає до створення орфографічної «швидкої допомоги»... Її кредо як педагога: «Творчість відкриває в дитині ті потаємні куточки, у яких дрімають джерела добрих почуттів». А які чудові вечори, ранки, чи номери концертної програми готують її учні. В активі керованого нею учнівського театру вистава на німецькій мові «Попелюшка», дуже популярна серед учнів інтелектуальна гра «Найрозумніший». Створення презентацій: «Містами Німеччини», «Творчий шлях Гете»... Не випадково життєве кредо О.І.Решетар: «Ніколи не зупинятися на досягнутому, бо життя це вічний процес, у якому потрібно рухатися завжди вперед».
У цьому році Оксана Решетар випустила перших своїх учнів, у яких була класним керівником. Колишній староста класу Вероніка Ломова стала студенткою Київського політехнічного університету. Як і улюблена вчителька – Оксана Іванівна, вона буде викладачем іноземної мови.
А як вдячні їй учні за незабутні екскурсії у Німеччину й Австрію! В туристичних автобусах «Будапешт – Відень» та «Варшава – Берлін». Під час туристичних подорожей спілкувалися тільки німецькою, запитання екскурсоводам ставили також цією мовою.
І коли на все знаходить час? Дома сім'я, мамині помічники – дев'ятирічна донька Катерина, на рік старший від неї син Сашко, до речі, майбутній майстер гри в шахи. Недавно виборов кубок Закарпаття з шахів. Залюбки допомагає дружині чоловік, працівник податкової інспекції, Володимир Решетар. Усі беруть на себе частину її обов'язків. І та любов рідних окрилює, додає сил і снаги. А окрилена жінка здатна гори звернути.
Учитель – людина, яка знаходить радість у спілкуванні з дітьми, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, ніколи не забуває, що й сама була дитиною, учнем. Учитель – криниця, що дає спраглій душі учня іскру мудрого.
Це про неї – вчительку німецької мови, вчителя року, завідуючу кафедрою іноземних мов гімназії – Оксану Іванівну Решетар.
Запитую Оксану Іванівну, коли вперше їй захотілося бути вчителькою?
– У першому класі. Моя перша вчителька Віра Петрівна Луцо була для мене другою мамою і найпершим наставником у житті. Нас, своїх учнів, вона любила як рідних. Щоранку чекала нас у класі з привітною теплою усмішкою. Своїми лагідними руками допомагала нам, малюкам, застібнути ґудзик, одягнути шапочку, пов'язати хустину... Бо ще не кожен умів робити це самостійно. Саме Віра Петрівна прищепила нам любов до слова, книги, праці і навчання. Вона вчила нас бути щирими товаришами, а головне – порядними і працьовитими людьми. Згадую, як вона запитувала, ким ми хочемо стати у майбутньому. У нас, первачків, та і в другому і третьому класах, мрії змінювалися часто, але я завжди хотіла стати Вірою Петрівною – вчителькою.
Вчителька О. І. Решетар. Сьогодні це ім'я завжди асоціюється з надійністю, постійністю, ґрунтовністю знань, що їх дає учням. За що б не бралася Оксана Іванівна, усе вона робить совісно, сумлінно, високопрофесійно. На таких, як вона, невтомних і чесних трудівниках тримається школа. Бо такі не дають зміліти життєвій течії. Але й не пливуть по її волі.
Оксана Решетар юна, струнка, як балерина, проста і скромна у спілкуванні. Коли вчилася у ЗОШ № 6, склала цілу педагогічну «концепцію» котру мріяла втілити в життя, як стане вчителем. Уже у старших класах у Оксани Костюк (дівоче прізвище) усе було спрямоване на те, щоб бути товаришем, другом учнів.
Своя «концепція», це щось нове. Тому й запитую Оксану Іванівну, чому у неї, школярки, виникла потреба організувати навчальний процес по-новому?
– Такий у мене характер: найменшу несправедливість відчуваю дуже болісно. Вчилась я добре. Але піймала себе на думці, що не всіх вчителів сприймаю однаково позитивно, не всім довіряю. Нотацій не люблю, принижень не прощаю. Була у нас одна вчителька яка постійно нагадувала: «Ви тільки готуєтеся стати людьми». Поділяла клас на дві категорії: ті, що вчать уроки, і ті, що не вчать. Перші виростуть і стануть людьми, з інших «нічого не вийде». Вона убивала в нас віру в себе. Ось тоді й написала «концепцію», щоб учити дітей по-іншому – без принижень, без моралізаторства, голих повчань, погроз...
Шлях до школи почався як у всіх і кожного: родина – мама, Марія Василівна, начальник планово-економічного відділу на соковому заводі, батько, Іван Іванович – начальник цеху на верстатобудівному заводі імені Кірова, школа в Підгорянах, ЗОШ № 6. Саме про цю школу можна сказати, що гарна школа – це школа, де працюють гарні, талановиті вчителі. А гарні вчителі – це педагоги за покликанням. Тому й легко вступила Оксана Костюк в Мукачівське педучилище, а по його закінченню – в Ужгородський національний університет. Тут вона потрапила під опіку таких талановитих наставників як Мирослава Василівна Ладченко, Іван Іванович Чолос й Володимир Петрович Оленич. За рік навчання уже бігло говорила німецькою мовою. І коли виїхала до тітки в Німеччину у Штутгарт, ніхто не вірив, що Оксана щойно закінчила перший курс. Одне слово, її мовна практика була оцінена найвищим балом.
Кожній людині доля підносить несподівані сюрпризи. Не оминула вона й Оксану Костюк. Класичну німецьку літературу студентам в університеті викладав Георгій Меліка. А завідуючим кафедрою англійської мови був Кирило Яськов. Вони обидва вчили в Мукачівській залізничній школі № 20 у 1955 – 1958 роках її батька. Перший – ремісничу підготовку, другий – французьку мову. Георгій Іванович був закоханий у свій предмет. І любов до творів великих, з світовим ім'ям німецьких поетів і письменників, передавав студентам. Тут Оксана Костюк по-новому пізнала твори Гайнріха Гайне, поетичну спадщину якого сьогодні залюбки цитує на уроках.
На самому початку третього тисячоліття переступила Оксана Іванівна, як вчителька, поріг Мукачівської ЗОШ № 7. Перший урок у 11-му класі. Вона юна, тендітна, сприймалася не вчителем, а їх товаришкою, ученицею. Бо були в класі значно крупніші й масивніші, аніж вона, вчителька, учениці. Потім були заняття в інших класах. І так з 2001 року. В народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, художник – у картинах, скульптор у своїх творіннях, а вчитель – у душах і справах своїх учнів. Призерами міських олімпіад були учні Оксани Іванівни – Андріана Романюк, Вероніка Ломова, Андрій Петьовка... Її люблять, шанують, поважають. Побачивши у місті обов'язково до неї привітаються, підійдуть розпитають, а ще більше для того, щоб висловити свою до неї шану. Мабуть тому, що сповна втілює в життя свою «концепцію».
Оксана Іванівна талановитий педагог з надзвичайно розвинутим відчуттям нового, що його так потребує наша школа, у неї свій, особливий підхід до уроків. Чільне місце вчителька відводить співробітництву з учнями. В роботі використовує здебільшого комунікативний метод з впровадженням інноваційних технологій. Вона радіє, що гімназисти вчать німецьку мову весело й охоче. Це дається не легко. Кожен майбутній урок О.І.Решетар пропускає крізь себе і «вимальовує» мовні теми у своїй уяві. Відтак її задуми втілюють «ужиття» учні. У неї в кожному класі є художники, поети, яких залюбки залучає до створення орфографічної «швидкої допомоги»... Її кредо як педагога: «Творчість відкриває в дитині ті потаємні куточки, у яких дрімають джерела добрих почуттів». А які чудові вечори, ранки, чи номери концертної програми готують її учні. В активі керованого нею учнівського театру вистава на німецькій мові «Попелюшка», дуже популярна серед учнів інтелектуальна гра «Найрозумніший». Створення презентацій: «Містами Німеччини», «Творчий шлях Гете»... Не випадково життєве кредо О.І.Решетар: «Ніколи не зупинятися на досягнутому, бо життя це вічний процес, у якому потрібно рухатися завжди вперед».
У цьому році Оксана Решетар випустила перших своїх учнів, у яких була класним керівником. Колишній староста класу Вероніка Ломова стала студенткою Київського політехнічного університету. Як і улюблена вчителька – Оксана Іванівна, вона буде викладачем іноземної мови.
А як вдячні їй учні за незабутні екскурсії у Німеччину й Австрію! В туристичних автобусах «Будапешт – Відень» та «Варшава – Берлін». Під час туристичних подорожей спілкувалися тільки німецькою, запитання екскурсоводам ставили також цією мовою.
І коли на все знаходить час? Дома сім'я, мамині помічники – дев'ятирічна донька Катерина, на рік старший від неї син Сашко, до речі, майбутній майстер гри в шахи. Недавно виборов кубок Закарпаття з шахів. Залюбки допомагає дружині чоловік, працівник податкової інспекції, Володимир Решетар. Усі беруть на себе частину її обов'язків. І та любов рідних окрилює, додає сил і снаги. А окрилена жінка здатна гори звернути.
Учитель – людина, яка знаходить радість у спілкуванні з дітьми, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, ніколи не забуває, що й сама була дитиною, учнем. Учитель – криниця, що дає спраглій душі учня іскру мудрого.
Це про неї – вчительку німецької мови, вчителя року, завідуючу кафедрою іноземних мов гімназії – Оксану Іванівну Решетар.
Михайло БЕЙРЕШ
Настіпні новини:
- Традиційний День відкритих дверей у Будинку школярів
- Всі випускники Мукачівської ЗОШ № 4 стали студентами
- Вітання управління освіти з Першовереснем
Попередні новини:
- У Мукачеві відбулася конференція педагогічних працівників Мукачева
- Мер міста поздоровив жителів з початком учбового року
- Педагогічна адаптація першокласників до навчання в школі: поради для б…
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.