Наступної неділі до нас прилине празник великий: Успіня Пресвятої Богородиці нашої і Приснодіви Марії. Як знаємо з Божого письма, після Вознесіння на небо Іісуса
Христа, у відповідності з Синовим заповітом, Богородиця залишалася під опікою святого Іоанна і проводила дні і ночі у подвизі посту і молитви, у священному жаданні уздріти Сина, що сидить праворуч Бога Отця. Господь відкрив Пресвятій Матері Своїй день її кончини. Того дня апостоли Божим промислом з'явилися з різних країв і постали в Єрусалимі. Сам Господь із ангелами та святими явився зустріти душу Її. Тіло ж Пресвятої Діви, згідно з волею Її, поховали в Гетсиманії (поблизу Єрусалима), де вже покоїлися тіла батьків Її та обручника Йосипа. А на третій день, коли апостол Фома, який не був при кончині Богородиці, прийшов до гробниці, тіла Її вже там не було.
Відзначенню Успіня Божої Матері передує Успенський піст. Святкуючи, Церква наша славить Богоматір, чеснішу за херувимів і славнішу від серафимів, яка, мов цариця, постала праворуч Сина і взяла під Свою оборону рід людський, і обстає за нас перед Володарем Небесним, звертаючись до Його благосердя.
Уже котрий десяток літ у День Успіня Богородиці поспішають вірники з усього Закарпаття на Чернечу гору в Мукачево. Бо тут в урочистій молитві наші краяни вклоняються Матері Господа нашого, просять нашу Заступницю Небесну взяти під Свою неустанну опіку і захист наш край, його боголюбиве населення.
Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир славиться своїми відпустами. Один з них – 28 серпня. Тоді сюди, мов потічки до могутньої річки, стікаються з усього нашого краю вірники. Йдуть на пораду, за допомогою до Цариці Небесної. Коли нам важко: віримо Вона допоможе. Сподіваємося: почує нас. Молимося до Неї з любов'ю у серці: «Всю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа, збережи мене під Покровом Твоїм». А після завершення відпусту, повертаючись додому із втіхою відчувають прочани, що їм стало спокійніше, вони – у безпеці, під Її Покровом Святим. Найперше, Матір Божа береже цю обитель. Територія монастиря вражає буянням квітів, чистотою та впорядкованістю території, Тут скрізь панує лад і краса, бо все робиться з Божого благословення і з молитвою.
Цей визначний релігійний і культурний центр Закарпаття відомий далеко за межами України. Зодягнені у мальовничі ліси й кучеряві виноградники, задивилися величні храми у Латоричну долину, стоїть тут монастир на тлі віків, ніби Богом у цю місцевість покладена перлина. 651 рік стоїть велична свята обитель на правому березі Латориці в Мукачеві. За цей час вона виконала величезну просвітительську роль серед закарпатців. Бо тут, у стінах монастиря жили й виховувалися великі ратоборці благовіствування Христового, які своєю самовідданою проповіддю й безкорисливими трудами вирощували й зводили Православне Закарпаття. Прийдеш сюди на тиху молитву, на розмову щиру з Господом, заходиш до монастирського храму, й душа очищається.
Переказ повістує, що засновником обителі на правому березі Латориці був князь Федір Корятович. Гарячого літнього дня на князя, що прогулювався й милувався казковою чарівністю оточуючої природи, несподівано напала велика гадюка. Корятович захищався, але змій напосідав чимдуж. І тоді князь звів до неба погляд й звернувся до Господа й святого Миколи-Угодника Божого з проханням врятувати його, а за порятунок пообіцяв спорудити на цьому місці храм Божий. Підтримка з неба надійшла миттєво і князь подолав змія. А за кілька днів потому, коли князь Федір Корятович знову побував на тому місці й роздумовував, де саме звести храм, то побачив посеред Латориці на воді світлого ангела, який і показав, де саме врятований від змія князь має спорудити храм. Незабаром Федір Корятович побудував тут маленьку церкву. Про це сказано в історичній розвідці зробленій архімандритом Василієм (Проніним) і опублікованій у «Православной мысли» № 2 за 1958 рік: «Князь Федір Корятович спорудив вірогідно невеликий будиночок для ченців та дав грамоту 1360 року, 8 березня: монастир він забезпечує виноградником, млином та іншим, а також заповідає, щоб і його тут поховали».
Ця грамота підкреслює, що монахи тут уже були, раз князь їм подарував виноградник і млин. Ця тема дискутувалася 11 вересня 2010 року на науково-практичній конференції присвяченій 650-річчю монастиря на Чернечій горі. Вона пройшла під орудою високопреосвященного архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора.
Монастир на Чернечій горі тривалий час був не лише центром монашества у нашому краї, а і єпископською резиденцією Мукачівської православної єпархії. У грамоті, датованій кінцем червня 1491 року, згадується перший мукачівський православний єпископ Іоанн. Обитель на правому березі Латориці була й зразком монастирського зодчества в нашому краї. У 1664 році єпископ Іоанникій (Зейкан) спорудив тут муровану у візантійському стилі церкву.
Стіни древньої і славної обителі можуть повідати й про гоніння на православну церкву, що тривало майже три сторіччя, відомі їм і часи панування державного атеїзму, бачили вони й тріумфуюче відродження, коли в 1947 році турботами та стараннями єпископа Мукачівського Нестора ця велика церковна святиня була повернута православним. Першою ігуменею православного жіночого монастиря було призначено матушку Параскеву, до того настоятельку жіночої обителі в селі Липча, що на Хустщині. Вона сподобилася 28 серпня 1949 року, на свято Успіння Божої Матері, прийняти подарунок Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія – ікону Володимирської Божої Матері, яка й понині зберігається у монастирському храмі в різьбленому кіоті.
Сьогодні монастирським життям більш як 60 насельниць обителі опікується ігуменя Єпістімія, яка за особливі заслуги по розвитку обителі нагороджена двома наперсними хрестами з прикрасами.
Відзначенню Успіня Божої Матері передує Успенський піст. Святкуючи, Церква наша славить Богоматір, чеснішу за херувимів і славнішу від серафимів, яка, мов цариця, постала праворуч Сина і взяла під Свою оборону рід людський, і обстає за нас перед Володарем Небесним, звертаючись до Його благосердя.
Уже котрий десяток літ у День Успіня Богородиці поспішають вірники з усього Закарпаття на Чернечу гору в Мукачево. Бо тут в урочистій молитві наші краяни вклоняються Матері Господа нашого, просять нашу Заступницю Небесну взяти під Свою неустанну опіку і захист наш край, його боголюбиве населення.
Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир славиться своїми відпустами. Один з них – 28 серпня. Тоді сюди, мов потічки до могутньої річки, стікаються з усього нашого краю вірники. Йдуть на пораду, за допомогою до Цариці Небесної. Коли нам важко: віримо Вона допоможе. Сподіваємося: почує нас. Молимося до Неї з любов'ю у серці: «Всю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа, збережи мене під Покровом Твоїм». А після завершення відпусту, повертаючись додому із втіхою відчувають прочани, що їм стало спокійніше, вони – у безпеці, під Її Покровом Святим. Найперше, Матір Божа береже цю обитель. Територія монастиря вражає буянням квітів, чистотою та впорядкованістю території, Тут скрізь панує лад і краса, бо все робиться з Божого благословення і з молитвою.
Цей визначний релігійний і культурний центр Закарпаття відомий далеко за межами України. Зодягнені у мальовничі ліси й кучеряві виноградники, задивилися величні храми у Латоричну долину, стоїть тут монастир на тлі віків, ніби Богом у цю місцевість покладена перлина. 651 рік стоїть велична свята обитель на правому березі Латориці в Мукачеві. За цей час вона виконала величезну просвітительську роль серед закарпатців. Бо тут, у стінах монастиря жили й виховувалися великі ратоборці благовіствування Христового, які своєю самовідданою проповіддю й безкорисливими трудами вирощували й зводили Православне Закарпаття. Прийдеш сюди на тиху молитву, на розмову щиру з Господом, заходиш до монастирського храму, й душа очищається.
Переказ повістує, що засновником обителі на правому березі Латориці був князь Федір Корятович. Гарячого літнього дня на князя, що прогулювався й милувався казковою чарівністю оточуючої природи, несподівано напала велика гадюка. Корятович захищався, але змій напосідав чимдуж. І тоді князь звів до неба погляд й звернувся до Господа й святого Миколи-Угодника Божого з проханням врятувати його, а за порятунок пообіцяв спорудити на цьому місці храм Божий. Підтримка з неба надійшла миттєво і князь подолав змія. А за кілька днів потому, коли князь Федір Корятович знову побував на тому місці й роздумовував, де саме звести храм, то побачив посеред Латориці на воді світлого ангела, який і показав, де саме врятований від змія князь має спорудити храм. Незабаром Федір Корятович побудував тут маленьку церкву. Про це сказано в історичній розвідці зробленій архімандритом Василієм (Проніним) і опублікованій у «Православной мысли» № 2 за 1958 рік: «Князь Федір Корятович спорудив вірогідно невеликий будиночок для ченців та дав грамоту 1360 року, 8 березня: монастир він забезпечує виноградником, млином та іншим, а також заповідає, щоб і його тут поховали».
Ця грамота підкреслює, що монахи тут уже були, раз князь їм подарував виноградник і млин. Ця тема дискутувалася 11 вересня 2010 року на науково-практичній конференції присвяченій 650-річчю монастиря на Чернечій горі. Вона пройшла під орудою високопреосвященного архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора.
Монастир на Чернечій горі тривалий час був не лише центром монашества у нашому краї, а і єпископською резиденцією Мукачівської православної єпархії. У грамоті, датованій кінцем червня 1491 року, згадується перший мукачівський православний єпископ Іоанн. Обитель на правому березі Латориці була й зразком монастирського зодчества в нашому краї. У 1664 році єпископ Іоанникій (Зейкан) спорудив тут муровану у візантійському стилі церкву.
Стіни древньої і славної обителі можуть повідати й про гоніння на православну церкву, що тривало майже три сторіччя, відомі їм і часи панування державного атеїзму, бачили вони й тріумфуюче відродження, коли в 1947 році турботами та стараннями єпископа Мукачівського Нестора ця велика церковна святиня була повернута православним. Першою ігуменею православного жіночого монастиря було призначено матушку Параскеву, до того настоятельку жіночої обителі в селі Липча, що на Хустщині. Вона сподобилася 28 серпня 1949 року, на свято Успіння Божої Матері, прийняти подарунок Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія – ікону Володимирської Божої Матері, яка й понині зберігається у монастирському храмі в різьбленому кіоті.
Сьогодні монастирським життям більш як 60 насельниць обителі опікується ігуменя Єпістімія, яка за особливі заслуги по розвитку обителі нагороджена двома наперсними хрестами з прикрасами.
Василь ЯРЕМА, протоієрей
Настіпні новини:
- Про пожежу на логойдівському ринку в Росвигові
- ЗАМОК ПАЛАНОК – ФІНАЛІСТ АКЦІЇ «7 ЧУДЕС УКРАЇНИ»
- ПАТРІОТИЗМ – НЕ В ГАСЛАХ, А В ТРУДІ
Попередні новини:
- В "Перемозі" зібралися з приводу 20 рiчниці Незалежності України
- З ПРЕСТОЛЬНИМ ПРАЗНИКОМ ВАС, МУКАЧІВЦІ!
- Троє дітей лишилися без батька і матері
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.