Сьогодні, коли ми в 67-й раз відзначаємо історичний з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, на якому було прийнято Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з
своєю матір'ю – Україною.
Як учасниця того представницького форуму, який відбувся 26 листопада 1944 року в мукачівському кінотеатрі «Перемога» свідчу, що в роботі Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України взяло участь 663 делегати і 126 гостей. Усі 12 округів Закарпатської України представляли селяни, робітники, вчителі, священики, студенти, дрібні промисловці, ремісники... Тільки випускників Мукачівської торговельної академії там було понад 20, а випускників Мукачівської господарської школи там було восьмеро... Ще не підраховувала, а скільки там було випускників вчительської семінарії, але впевнена, немало.
Не передати словами того радісного збудження, яке панувало серед посланців трудящих краю, тої по-справжньому урочистої атмосфери, яка витала в залі. Усеньке життя в моїй душі звучать слова голови Мукачівського Народного комітету Миколи Драгули, який відкривав історичний з'їзд, бо вони й сьогодні актуальні, як ніколи: «За тисячу років ми навчилися не дозволяти сіяти між нами розлад, навчилися боротись і протистояти кожному, хто буде розбивати нашу єдність, бо лише так можна закласти фундамент нашого майбутнього. Якщо буде серед нас єдність, буде і згода, а де згода, там і щастя...»
На жаль, і сьогодні є людці, які не аналізуючи нашої тисячолітньої історії, голослівно твердять, що, мовляв, рух за возз'єднання виник лише восени 1944 року після визволення Закарпаття воїнами Червоної Армії від фашистського поневолення. На цей закид можна відповісти однозначно: закарпатці плекали свою надію на возз'єднання з братами по той бік Карпат з сивої давнини. Але конкретно вона почала поставати в умах і серцях закарпатців і почала ставитися на порядок денний в бурхливому ХХ столітті. Так, у грудні 1918 року в Мараморош-Сигеті відбулися збори, які, хоч і вперше, але дуже реально поставили питання про возз'єднання з Україною. 21 січня 1919 року в Хусті відбувся конгрес, який схвалив рішення про возз'єднання Закарпаття з Україною. На жаль, тоді в силу багатьох міжнародних та внутрішніх причин возз'єднання відбутися не могло.
Вдруге доля Закарпаття стала міжнародною проблемою восени 1938 – березні 1939 року. Об'єднання українських земель проголошувалося, але чисто теоретично. І тільки втретє проблема возз'єднання Закарпатської України своєю матір'ю – Україною реально постала в роки Другої світової війни, особливо на її завершальному етапі. Бо тільки після визволення України 28 жовтня 1944 року питання про возз'єднання стало безпосередньо практичною справою, бо з'явилася реальна можливість остаточно здійснити цю злуку.
У період підготовки до виборів Народних Комітетів повсюдно, в містах і селах, лунали заклики про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Відтак, на зборах і мітингах у населених пунктах краю приймалися конкретні рішення з питання про возз'єднання і рішення ті передавали як наказ делегатам, уповноваженим на Перший з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України. Ось звідки в залі з'їзду була така рішучість про неодмінне возз'єднання з Україною! Тому й Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з своєю матір'ю – Україною делегати прийняли й підписали одноголосно. Опісля під Маніфестом, де було записано – возз'єднати Закарпатську Україну з Радянською Україною, підписалося майже все доросле населення краю.
Таким чином перед Чехословаччиною і Радянським Союзом було поставлено завдання повністю і остаточно вирішити питання про возз'єднання. І 29 червня 1945 року в Москві було підписано Договір про Закарпатську Україну між Радянським Союзом та Чехословаччиною, перша стаття якого звучала так: «Закарпатська Україна (що носить, згідно з чехословацькою конституцією назву Підкарпатська Русь), яка на підставі договору від 10 вересня 1919 року, укладеного в Сен-Жермен Ан Ле, увійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької Республіки, возз'єднується в згоді з бажанням, проявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох високих договірних сторін, з своєю споконвічною батьківщиною – Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Ось так, одвічне бажання закарпатців повністю і навічно здійснилося, і тепер у складі незалежної Української держави наші краяни прагнуть примножувати матеріальні, духовні багатства Закарпаття і всієї України задля щастя і блага сьогоднішніх і майбутніх поколінь.
Як учасниця того представницького форуму, який відбувся 26 листопада 1944 року в мукачівському кінотеатрі «Перемога» свідчу, що в роботі Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України взяло участь 663 делегати і 126 гостей. Усі 12 округів Закарпатської України представляли селяни, робітники, вчителі, священики, студенти, дрібні промисловці, ремісники... Тільки випускників Мукачівської торговельної академії там було понад 20, а випускників Мукачівської господарської школи там було восьмеро... Ще не підраховувала, а скільки там було випускників вчительської семінарії, але впевнена, немало.
Не передати словами того радісного збудження, яке панувало серед посланців трудящих краю, тої по-справжньому урочистої атмосфери, яка витала в залі. Усеньке життя в моїй душі звучать слова голови Мукачівського Народного комітету Миколи Драгули, який відкривав історичний з'їзд, бо вони й сьогодні актуальні, як ніколи: «За тисячу років ми навчилися не дозволяти сіяти між нами розлад, навчилися боротись і протистояти кожному, хто буде розбивати нашу єдність, бо лише так можна закласти фундамент нашого майбутнього. Якщо буде серед нас єдність, буде і згода, а де згода, там і щастя...»
На жаль, і сьогодні є людці, які не аналізуючи нашої тисячолітньої історії, голослівно твердять, що, мовляв, рух за возз'єднання виник лише восени 1944 року після визволення Закарпаття воїнами Червоної Армії від фашистського поневолення. На цей закид можна відповісти однозначно: закарпатці плекали свою надію на возз'єднання з братами по той бік Карпат з сивої давнини. Але конкретно вона почала поставати в умах і серцях закарпатців і почала ставитися на порядок денний в бурхливому ХХ столітті. Так, у грудні 1918 року в Мараморош-Сигеті відбулися збори, які, хоч і вперше, але дуже реально поставили питання про возз'єднання з Україною. 21 січня 1919 року в Хусті відбувся конгрес, який схвалив рішення про возз'єднання Закарпаття з Україною. На жаль, тоді в силу багатьох міжнародних та внутрішніх причин возз'єднання відбутися не могло.
Вдруге доля Закарпаття стала міжнародною проблемою восени 1938 – березні 1939 року. Об'єднання українських земель проголошувалося, але чисто теоретично. І тільки втретє проблема возз'єднання Закарпатської України своєю матір'ю – Україною реально постала в роки Другої світової війни, особливо на її завершальному етапі. Бо тільки після визволення України 28 жовтня 1944 року питання про возз'єднання стало безпосередньо практичною справою, бо з'явилася реальна можливість остаточно здійснити цю злуку.
У період підготовки до виборів Народних Комітетів повсюдно, в містах і селах, лунали заклики про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Відтак, на зборах і мітингах у населених пунктах краю приймалися конкретні рішення з питання про возз'єднання і рішення ті передавали як наказ делегатам, уповноваженим на Перший з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України. Ось звідки в залі з'їзду була така рішучість про неодмінне возз'єднання з Україною! Тому й Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з своєю матір'ю – Україною делегати прийняли й підписали одноголосно. Опісля під Маніфестом, де було записано – возз'єднати Закарпатську Україну з Радянською Україною, підписалося майже все доросле населення краю.
Таким чином перед Чехословаччиною і Радянським Союзом було поставлено завдання повністю і остаточно вирішити питання про возз'єднання. І 29 червня 1945 року в Москві було підписано Договір про Закарпатську Україну між Радянським Союзом та Чехословаччиною, перша стаття якого звучала так: «Закарпатська Україна (що носить, згідно з чехословацькою конституцією назву Підкарпатська Русь), яка на підставі договору від 10 вересня 1919 року, укладеного в Сен-Жермен Ан Ле, увійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької Республіки, возз'єднується в згоді з бажанням, проявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох високих договірних сторін, з своєю споконвічною батьківщиною – Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Ось так, одвічне бажання закарпатців повністю і навічно здійснилося, і тепер у складі незалежної Української держави наші краяни прагнуть примножувати матеріальні, духовні багатства Закарпаття і всієї України задля щастя і блага сьогоднішніх і майбутніх поколінь.
Наталія ЖУПАН-ХИМИНЕЦЬ, учасниця Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України
Настіпні новини:
- «ПРИРОДА – НЕ МАЙСТЕРНЯ, А ХРАМ»
- ВСІ МИ НА РІВНИХ ПРАВАХ ХОЧ І З РІЗНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
- "Центральний ринок" Мукачева. Думки громадян
Попередні новини:
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.