Ось з такою немічною жінкою-селянкою і її кривдниками й стикнула доля, небайдужу до чужої біди серцем, людину, гвардії підполковника Михайла Манічева. Заступився він за літню селянку, присоромив гайдуків...Впевнений, що кожен чесний мукачівець так би вчинив. Мене, як колишнього завідуючого відділом сільського господарства місцевої газети, дивує інше: як споруджений на кошти робітників промислових підприємств, трударів деяких колгоспів і радгоспів району, збудований руками мукачівських будівельників колгоспний ринок опинився в руках хитрих ділків? Чому власністю Мукачева й мукачівців вони розпоряджаються на свій смак? А таким стареньким людям, як селянка, ніде притулитись. І її трудові копійки вкладено в спорудження цього колгоспного ринку. То чому тепер тут торгаші, чому замість сільськогосподарських продуктів тут переважає промислова продукція? Чому мовчать депутати міськради? Хай рішуче стануть на захист власності міста. А ми, мукачівці їм допоможемо у відновленні справедливості. Бо пам'ятаємо, хто і на які кошти зводив-споруджував саме колгоспний ринок. Хотів би аби не дрімали депутати. І громадськість має сказати рішуче «Ні!» тим, хто прагне в свої загребущі руки прибрати ласий народний кусень. Ми рішуче налаштовані захистити свою власність від ділків.
Шанований мною автор того листа в «Мукачівській Ратуші» радується, що на центральній площі влаштовують безплатно ярмарки та базари. Похвально, але не по-господарськи. Бачив, як другого листопада після ярмарку квітів двірники змітали купи листя, пелюстків, сміття... Впевнений, що їм за роботу заплатили. І міліціонери, які слідкували тут за порядком протягом кількох днів, не залишилися без зарплати. Певне грошики їм виплатили з міського бюджету. То чому б кожному, хто тут торгує на ярмарку, не сплатити за кожен день виторгу, бодай символічну плату, по 2 – 3 гривні?
Що таке безплатне, я і мої товариші-журналісти уже знаємо, відчули на власній шкірі. Безплатне – вигода одним, і зубожіння для інших. Свого часу, коли редакція придбала вагон газетного паперу, а підписка на газету йшла геть кепсько, редактор, щоб створити видимість «масової» підписки, розпорядився 5 тисяч примірників газети надсилати жителям Мукачева і району безплатно. Це дало йому змогу на обласних форумах гучно гепати себе в груди: у нас найвищий в області тираж, нас люблять, поважають! Його хвалили, давали премії, грамоти, а ми ковтали по вінця зворотний бік того марнотратства. Зарплати редактор нам переполовинив, пішли скорочення в колективі, а через рік-другий такого ентузіазму, редакційний колектив збанкрутів, що й змусило керманича віддати редакційний руль в інші руки. Ось і міркую: хіба мудрий чоловік, справжній хазяїн, щось дає безплатно?
Порядок має бути в усьому. І милосердя до стражденних теж хай нас не полишає. Бо ми люди з Богом у душі і розумом у голові.
А чому ж мукачівці, потурають тим, хто зазіхає на їх власність? Адже багато ще живих тих, хто трудився на всеміській будові. Зокрема, й наш колектив доклав чимало зусиль аби цей важливий об'єкт став до ладу вчасно і постачав жителів міста над Латорицею свіжими рослинними й тваринними продуктами. Більшу частину тих робіт наші будівельники, як і інші трудівники з ряду споріднених організацій, виконували безплатно. Є ще серед живих керівники промислових підприємств, колгоспів які переказували гроші на будівництво «колгоспного ринку». Тому дивуюся, чому депутати, коли їм не байдужа доля мукачівського колгоспного, я би сказав, колективного ринку, не приймуть рішення, яке би отверезило наміри любителів прибрати до рук народну власність. «Колгоспний ринок» – то власність мукачівців! І розпоряджатися ним мають право тільки вони.
Ніколи справжньому селянинові, у якого город, сад, худобина в хліві на ринкові вистоювати. Прагне якомога швидше спродатися і додому поспішає, бо вже корівчину пора годувати-випасати, чи прополювати, копати, одне слово, цілий день як білка в колесі, мотається. Від однієї роботи до іншої біжить.
Прийдеш на той зелений ринок, колишній колгоспний. А там у теплі, затишку, під дахом, хто хочеш, лише не селянин. Кращі місця біля приміщення ринку, на столах – віддані перекупникам . А селянинові-трудареві наказують йти за межі зеленого ринку, на вулицю Габермана, під колеса автомобілів. Розкладеш нехитрий товар – грудку-другу сиру, пляшку молока, 3–4 кілограми яблук, як уже поспішає до тебе збирач плати за «місце на ринку». Ще не вторгував ні копійки, сплатиш йому, як уже до тебе ліниво, повагом дужі міліціонери підходять: «Забирайся звідси! Тут торгувати заборонено». Показуєш квитанцію. Не діє. Забирайся, і все!
Тому зраділи овочево-фруктовому ринку на вулиці Чайковського. Є місце. Столи. Зручностей додалося. Вірю, що часом і дах якийсь над головою спорудять, і утеплять торговий зал. Тут і повагу до нас, селян виявляють. А щодо черствих збирачів плати, то вони напевне перейшли сюди із «Центрального ринку». Видно, що їм ще ніхто не вказав на важливість ставитися до літніх людей, надто збіднілих селян з повагою. Ось і демонструють свою силу над тими, хто не може їм дати відсіч. Батьки їх не виховали, у школі не навчили, про християнську мораль і не чули. То де ж взятися милосердю? Не судіть їх, бо не відають, що творять, збиткуючись із літніх людей.
Головне – не це. Вірю, що керівники ринку їх врозумлять. Головне, що тут на овочево-фруктовому ринку до нас, селян, ставляться як до рівноправних партнерів. Надають умови, щоб ми відчули себе людьми, а не «непотребом, викинутим під колеса автомобілів».
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.