В народі кажуть: старість, не радість. Буває та старість різною... В часи, коли посеред людей помітні безвір'я, бездуховність, що призводять до захворювань, сліз, горя, не так часто зустрінеш людей, особливо жінок,
які вважають за основне в житті – нести оточуючим доброту, милосердя, навіть попри всі особисті негаразди. Мені пощастило працювати з такими жінками.
50 років тому в Україні, в тому числі і в Закарпатті та Мукачеві, зародилася патронажна служба. Уже з самого заснування цього руху наші патронажні сестри вважали, і так думають й сьогодні, що найблагородніша праця – та, котрої конче потребують люди знедолені й самотні. Має ж бути в них бодай остання надія в житті. І нею найчастіше стає міське Товариство Червоного Хреста.
Біду не кличуть, вона приходить сама... Приходить до людини трагедією, аварією, самотньою старістю, хворобою. Дивлячись на тих, кому потрібна наша, червонохрестівців допомога, думаю: чи часто дякуємо Богу за те, що можемо ходити власними ногами, маємо здорові руки, маємо можливість чути, бачити? Звичайно ж, ні. Бо сприймаємо здоров'я як належне. А чи хоч раз спробували поставити себе на місце людини з обмеженими можливостями? Знову ж, у більшості випадків – ні. А жаль. Бо таких людей серед мукачівців чимало. Тих, кого опікуємо на дому – більше сотні. Серед наших підопічних 67 людей самотніх, похилого віку, 16 – інвалідів Великої Вітчизняної війни, 25 – учасників війни, 15 інвалідів дитинства та 22 громадян інших категорій.
І всім їм щоденно надають допомогу наші патронажні сестри. Вони, як ніхто інший, навчилися співчувати чужому болю та і просто співчувати, бо найперше, відвідуючи знедолену людину, ставлять себе на її місце. І тоді повніше бачать, що слід зробити, аби полегшити життя підопічного. А, зробивши перший крок до спілкування з інвалідом, не забувають наші патронажні сестри, навіть заполонені безліччю своїх справ, що їх підопічний живе надією на чергову зустріч з ними. Прекрасно розуміють, яким великим болем озивається те чекання візиту і навіть хибним усвідомленням, що його забули... Тому не допускають цього. І, як зізнаються наші чарівниці, бачать, яка радість для хворої людини відчути, що вона є рівноправним членом суспільства.
Тому й постійно нагадую своїм молодим колегиням, аби рішуче зносили бар'єри, що поділяють нас на здорових і недужих. Усією своєю поведінкою вони мають довести підопічному: ми з тобою – рівні. Щоб полегшити долю наших підопічних, ще 12 років тому при міській організації Товариства Червоного Хреста створено медико-соціальний центр. Його на рік відвідують у середньому 6,6 тисячі громадян. А ще маємо пункт прокату медичного інвентарю та банк одягу. Він щороку обслуговує до 3,5 тисячі громадян.
Свого часу основоположниця світового сестринства, перша англійська медсестра Флоренс Найтінгейл сказала, що «Догляд за хворими – це також мистецтво, як живопис і скульптура, це найвище з мистецтв. І найстрашніша небезпека, яка йому загрожує, – це небезпека перетворитися на звичайнісіньке ремесло».
Серед 14 патронажних сестер нашого Товариства Червоного Хреста ремісників, як і байдужих, немає. І вони щодня стикаючись з людською бідою, яка дошкуляє переважно людям літнім, самотнім, хворим, немічним, бачать як потребують їх підопічні душевного тепла, щирого слова і співчуття, особливо на схилі літ. Тому так хочеться обігріти всім нашим патронажним сестрам, зокрема, заслуженому медичному працівникові України Надії Глущенко, кавалеру «Почесної відзнаки Товариства Червоного Хреста України» Галині Розгау, лауреатці «Почесної грамоти Національного комітету Товариства Червоного Хреста України» Ользі Федотовій. Тільки вдячні відгуки від підопічних надходять до нас про милосердну роботу Ганни Нікіфорової, Магдалини Дуднікової, Марини Дудинець, Наталії Медвідь, Мар'яни Кепич, Ліліани Кари, Любові Мілес, Марії Панасович, Іванни Тарасович, Олени Цап, Анастасії Матей... Кожна з патронажних сестер підготувала в середньому по 5 волонтерів, найчастіше з учнівської молоді. Особливо добре працюють милосердні учні й учениці, виявляючи турботу про знедолених із ЗОШ № 1, 2, 4, 6, 10, 11, 13, 20, гімназії... А всього в нашому Товаристві майже сотня волонтерів.
А наші медичні сестри, невтомні, сповнені милосердя жінки, для багатьох підопічних стали не лише «швидкою медичною допомогою», а й добрими феями, які об'єднують самотні серця зі всім світом. Вони й перев'язки зроблять, уколи після їх рук не болять, продукти принесуть, обід зготують, про місцеві новини повідомлять. І на серці інваліда легшає, біль притупляється... А ще кожній патронажній сестрі доводиться розв'язувати безліч проблем: допомагати оформити житлову субсидію, помити й переодягти в чисте знесилену хворобою людину... Трапляється і спорядити в останню путь. Кожна з медичних сестер може розповісти хвилюючу історію про людину, якою опікується.
Нелегка робота у наших патронажних сестер. Було б добре, коли б їм надали право безоплатного проїзду в міському транспорті. А вони не забувають про милосердя. Бо для них добро – це робота, піклування – повсякденність, турбота – невід'ємна складова професії, а усмішка і приязнь – незмінний робочий одяг, без якого жодна не переступить поріг квартири, де її чекають.
50 років тому в Україні, в тому числі і в Закарпатті та Мукачеві, зародилася патронажна служба. Уже з самого заснування цього руху наші патронажні сестри вважали, і так думають й сьогодні, що найблагородніша праця – та, котрої конче потребують люди знедолені й самотні. Має ж бути в них бодай остання надія в житті. І нею найчастіше стає міське Товариство Червоного Хреста.
Біду не кличуть, вона приходить сама... Приходить до людини трагедією, аварією, самотньою старістю, хворобою. Дивлячись на тих, кому потрібна наша, червонохрестівців допомога, думаю: чи часто дякуємо Богу за те, що можемо ходити власними ногами, маємо здорові руки, маємо можливість чути, бачити? Звичайно ж, ні. Бо сприймаємо здоров'я як належне. А чи хоч раз спробували поставити себе на місце людини з обмеженими можливостями? Знову ж, у більшості випадків – ні. А жаль. Бо таких людей серед мукачівців чимало. Тих, кого опікуємо на дому – більше сотні. Серед наших підопічних 67 людей самотніх, похилого віку, 16 – інвалідів Великої Вітчизняної війни, 25 – учасників війни, 15 інвалідів дитинства та 22 громадян інших категорій.
І всім їм щоденно надають допомогу наші патронажні сестри. Вони, як ніхто інший, навчилися співчувати чужому болю та і просто співчувати, бо найперше, відвідуючи знедолену людину, ставлять себе на її місце. І тоді повніше бачать, що слід зробити, аби полегшити життя підопічного. А, зробивши перший крок до спілкування з інвалідом, не забувають наші патронажні сестри, навіть заполонені безліччю своїх справ, що їх підопічний живе надією на чергову зустріч з ними. Прекрасно розуміють, яким великим болем озивається те чекання візиту і навіть хибним усвідомленням, що його забули... Тому не допускають цього. І, як зізнаються наші чарівниці, бачать, яка радість для хворої людини відчути, що вона є рівноправним членом суспільства.
Тому й постійно нагадую своїм молодим колегиням, аби рішуче зносили бар'єри, що поділяють нас на здорових і недужих. Усією своєю поведінкою вони мають довести підопічному: ми з тобою – рівні. Щоб полегшити долю наших підопічних, ще 12 років тому при міській організації Товариства Червоного Хреста створено медико-соціальний центр. Його на рік відвідують у середньому 6,6 тисячі громадян. А ще маємо пункт прокату медичного інвентарю та банк одягу. Він щороку обслуговує до 3,5 тисячі громадян.
Свого часу основоположниця світового сестринства, перша англійська медсестра Флоренс Найтінгейл сказала, що «Догляд за хворими – це також мистецтво, як живопис і скульптура, це найвище з мистецтв. І найстрашніша небезпека, яка йому загрожує, – це небезпека перетворитися на звичайнісіньке ремесло».
Серед 14 патронажних сестер нашого Товариства Червоного Хреста ремісників, як і байдужих, немає. І вони щодня стикаючись з людською бідою, яка дошкуляє переважно людям літнім, самотнім, хворим, немічним, бачать як потребують їх підопічні душевного тепла, щирого слова і співчуття, особливо на схилі літ. Тому так хочеться обігріти всім нашим патронажним сестрам, зокрема, заслуженому медичному працівникові України Надії Глущенко, кавалеру «Почесної відзнаки Товариства Червоного Хреста України» Галині Розгау, лауреатці «Почесної грамоти Національного комітету Товариства Червоного Хреста України» Ользі Федотовій. Тільки вдячні відгуки від підопічних надходять до нас про милосердну роботу Ганни Нікіфорової, Магдалини Дуднікової, Марини Дудинець, Наталії Медвідь, Мар'яни Кепич, Ліліани Кари, Любові Мілес, Марії Панасович, Іванни Тарасович, Олени Цап, Анастасії Матей... Кожна з патронажних сестер підготувала в середньому по 5 волонтерів, найчастіше з учнівської молоді. Особливо добре працюють милосердні учні й учениці, виявляючи турботу про знедолених із ЗОШ № 1, 2, 4, 6, 10, 11, 13, 20, гімназії... А всього в нашому Товаристві майже сотня волонтерів.
А наші медичні сестри, невтомні, сповнені милосердя жінки, для багатьох підопічних стали не лише «швидкою медичною допомогою», а й добрими феями, які об'єднують самотні серця зі всім світом. Вони й перев'язки зроблять, уколи після їх рук не болять, продукти принесуть, обід зготують, про місцеві новини повідомлять. І на серці інваліда легшає, біль притупляється... А ще кожній патронажній сестрі доводиться розв'язувати безліч проблем: допомагати оформити житлову субсидію, помити й переодягти в чисте знесилену хворобою людину... Трапляється і спорядити в останню путь. Кожна з медичних сестер може розповісти хвилюючу історію про людину, якою опікується.
Нелегка робота у наших патронажних сестер. Було б добре, коли б їм надали право безоплатного проїзду в міському транспорті. А вони не забувають про милосердя. Бо для них добро – це робота, піклування – повсякденність, турбота – невід'ємна складова професії, а усмішка і приязнь – незмінний робочий одяг, без якого жодна не переступить поріг квартири, де її чекають.
Ірина МІЛЕС, голова міської організації Товариства Червоного Хреста
Настіпні новини:
- ВСІ МИ НА РІВНИХ ПРАВАХ ХОЧ І З РІЗНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
- "Центральний ринок" Мукачева. Думки громадян
- СЕРЦЕМ, ДУШЕЮ, УСІМИ ПОМИСЛАМИ МИ БУЛИ ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ
Попередні новини:
- «ДУША ПЛАЧЕ ВІД ОБРАЗИ...»
- А В НАГОРОДУ КОЖНА ВИХОВАНКА ОТРИМАЛА ДАРУНОК
- ГРОМАДСЬКА РАДА РОЗГЛЯНУЛА НАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.