Перші спроби комплексної забудови міста значаться за чехословацькою владою. Тоді нові архітектурні ансамблі житлової забудови з'явилися лише на окремих вулицях, таких як Достоєвського, Недецеї, Корятовича (нині – Маргітича), Урядницька (нині – 26 жовтня).
Проте масштабів зведення цілих мікрорайонів за чехословацького періоду містобудівництво не досягло. Натомість активно розгорнулася приватна забудова, яка втім загальмувалася під впливом всесвітньої економічної кризи 1929 року.
Кращими зразками чеської архітектури в Мукачеві є будівлі міського кінотеатру, Торговельної академії, сільськогосподарської школи, чеської школи (нині – прокуратура), товариства «Латориця» (нині – адміністративна п'ятиповерхівка при вході у Старий Пасаж («Латоричний двір»).
Радянські мікрорайони
Першим прикладом комплексної забудови міста у післявоєнний період став мікрорайон ДОСи (у російській вимові – «Дома офицерского состава»).
Основними вулицями у ньому є Одеська і Дмитра Донського. Ці двоповерхові будинки мають ще одну неофіційну назву – «сталінки», яку вони отримали за відповідне більш розкішне планування, на відміну від тодішніх 4-5-поверхових «хрущовок», які пізніше проектувалися для забезпечення житлом широких верств населення. У ДОСах, який будувався у 1950-1960-ті роки, представлені обидва типи будинків.
У 1980-ті роки був збудований із 5-ти- та 9-ти панельних залізобетонних поверхівок нового планування мікрорайон, який отримав у жителів міста назву «Пентагон». Він зводився під час «гонки озброєнь» між СРСР і США, коли до Мукачева приїжджали чимало військових на службу у розташованих на Закарпатті військових частинах. Кошти на зведення відповідного масового житла виділяло Міністерство оборони Радянського Союзу.
У 1960-1970-ті роки у Мукачеві на порожніх від вже існуючих будинків територіях міста, зайнятих до того тимчасовими городами жителів, зводилися нові житлові мікрорайони. У народі вони отримали за прикладом Москви назви «Черьомушки» (вулиці Першотравнева набережна і Окружна, яка у 1967-1991 роках називалася – вул. 50 років Жовтня) і «Закарпатська» біля гори Сороча (за назвою основної вулиці цього мікрорайону, як варіант місцевого патріотизму, та Верді й Індустріальна). Тут переважали п'ятиповерхові цегляні будинки типу «хрущовок» покращеного планування.
У ці роки були побудовані два транспортні мости через річку Латорицю: «Паланківський» та «У якоря». Їх зводили військові будівельники, які у той час прокладали нову трасу зі Львова до Ужгорода. Саме вони знайшли на дні Латориці старовинний якір, який свідчив, що колись Латориця була судноплавною. Наступна ідея розширити Паланківський міст для збільшення транспортного розвантаження дороги на місто Берегово згодом не була реалізована через фінансово-планові причини.
У 1980-тих роках масова забудова перейшла на вільні площі мікрорайону «Росвигово». У результаті фактично з'єдналися землі Росвигова і Підмонастиря. Попередньо будівельники повинні були вирішити актуальне питання ґрунтових вод, оскільки раніше на цій території існувало ціле озеро, яке поступово заболочувалося. За архітектурним планом намічалося навіть перенесення у Росвигово офіційного центру Мукачева. Саме тут збудували типовий адміністративний будинок для розташування у ньому міському Компартії та органів місцевого самоврядування (нині тут головний корпус МДУ – ред.). Але радянська перебудова закінчилася розпадом СРСР.
У Мукачеві міська влада зуміла відсудити від львівського заводу «Електрон», який мав свої виробничі філіали по всьому Закарпаттю, будівлю міської Ратуші й переїхала у цю історичну пам'ятку, зведену в 1903-1904 роках за проектом будапештського архітектора Яноша Бобули-молодшого.
Переважають у Росвигові 9-типоверхові будинки із залізобетону панельного планування. Така форма вважалася дешевшою і швидшою для будівництва, ніж цегляні багатоповерхівки.
Не набули поки що рівня мікрорайонів будинки на вулиці Франка за переїздом вулиці Пряшівської, яким населення дало своєрідну назву «Гавайські острови», тим самим підкреслюючи місцезнаходження садових кооперативів, розташованих на навколишніх невеличких горах: Велика, Павлова, Попова. Тут мукачівці поєднують приємне з корисним, вирощуючи на невеличких земельних ділянках власні овочі та фрукти, і паралельно відпочиваючи під променями яскравого закарпатського сонця.
Поблизу течії Коропецького каналу і вулиці Франка знаходиться циганський табір, який також може претендувати на статус мікрорайону.
Має шанси стати сучасним нежитловим мікрорайоном територія торгового комплексу «ГІД», супермаркету «Барва», СП «Фішер-Мукачево» і ВТТО «Мрія», розташованих на вулиці Матросова неподалік від міського кладовища на горі Кам'янка. Наразі вони відносяться до Промислової зони міста, до якої належать також «Мукачівприлад», Меблевий комбінат і ЗКЛ.
Центр
Центр міста Мукачева своє зовнішнє архітектурне обличчя набув на початку ХХ століття, коли серед будівельних матеріалів з'явився бетон, що дозволило місцевим торговцям, а ними були переважно євреї, зводити на східному боці Торгової площі двоповерхові будинки.
На перших поверхах вони влаштовували свої крамниці, на других – проживали самі з родинами. У дуфорах (дворах – ред.) розміщувалися постоялі двори для приїжджих на мукачівські ярмарки – «торговиці» селян із сусідніх околиць.
Із західного боку площі граф Шьонборн, найзаможніший тогочасний земельний власник, збудував на початку ХХ століття двоповерхові торгові ряди «új bazár» або «новий базар». У приміщеннях нижнього ряду були орендовані магазини, на другому поверсі жила графська прислуга. А в середині двору з садом знаходиться перебудований у XVIII столітті «Fehér-ház (Білий палац Ракоці)», який є культурно-історичною пам'яткою. Готель «Csillag (Чіллог)», що у перекладі з угорської означає «зірка», колись був одноповерховим, потім двоповерховим, і, нарешті, сьогодні будинок має три поверхи. Він існує на розі площі Миру і вулиці Пушкіна не менше трьох століть.
Завершує площу збудована у 1904 році на пожертви графа Шьонборна римо-католицька церква святого Мартіна, єпископа турського, виготовлена у неоготичному стилі. Замість старої поруч залишилася тільки капличка св. Йосифа, датована XIV століттям.
Центральна площа Мукачева поки що не отримала жодної народної назви, хоча за кожної влади її офіційне найменування постійно змінювалося. У ХХ столітті були наступні: Торгова площа, вулиця Головна, площа Арпада, вулиця Масарика, площа Міклоша Горті, вулиця Сталіна, вулиця Леніна, площа Леніна. Останню сучасну назву – площа Миру – влада міста у погодженні з жителями дала у 1991 році, щоб у подальшому не змінювати більше назви цієї площі, які би політичні течії не існували в Мукачеві у майбутньому.
Саме центральна частина міста не потрапила у бурхливі води повені 1998 року. Це свідчить, що дана земельна ділянка розташована вище за інших. Тому й залишилися архітектурними пам'ятками будинки на площі Миру, збудовані ще до Першої світової війни. На ній колись у сиву давнину і розпочиналося Мукачево.
Кращими зразками чеської архітектури в Мукачеві є будівлі міського кінотеатру, Торговельної академії, сільськогосподарської школи, чеської школи (нині – прокуратура), товариства «Латориця» (нині – адміністративна п'ятиповерхівка при вході у Старий Пасаж («Латоричний двір»).
Радянські мікрорайони
Першим прикладом комплексної забудови міста у післявоєнний період став мікрорайон ДОСи (у російській вимові – «Дома офицерского состава»).
Основними вулицями у ньому є Одеська і Дмитра Донського. Ці двоповерхові будинки мають ще одну неофіційну назву – «сталінки», яку вони отримали за відповідне більш розкішне планування, на відміну від тодішніх 4-5-поверхових «хрущовок», які пізніше проектувалися для забезпечення житлом широких верств населення. У ДОСах, який будувався у 1950-1960-ті роки, представлені обидва типи будинків.
У 1980-ті роки був збудований із 5-ти- та 9-ти панельних залізобетонних поверхівок нового планування мікрорайон, який отримав у жителів міста назву «Пентагон». Він зводився під час «гонки озброєнь» між СРСР і США, коли до Мукачева приїжджали чимало військових на службу у розташованих на Закарпатті військових частинах. Кошти на зведення відповідного масового житла виділяло Міністерство оборони Радянського Союзу.
У 1960-1970-ті роки у Мукачеві на порожніх від вже існуючих будинків територіях міста, зайнятих до того тимчасовими городами жителів, зводилися нові житлові мікрорайони. У народі вони отримали за прикладом Москви назви «Черьомушки» (вулиці Першотравнева набережна і Окружна, яка у 1967-1991 роках називалася – вул. 50 років Жовтня) і «Закарпатська» біля гори Сороча (за назвою основної вулиці цього мікрорайону, як варіант місцевого патріотизму, та Верді й Індустріальна). Тут переважали п'ятиповерхові цегляні будинки типу «хрущовок» покращеного планування.
У ці роки були побудовані два транспортні мости через річку Латорицю: «Паланківський» та «У якоря». Їх зводили військові будівельники, які у той час прокладали нову трасу зі Львова до Ужгорода. Саме вони знайшли на дні Латориці старовинний якір, який свідчив, що колись Латориця була судноплавною. Наступна ідея розширити Паланківський міст для збільшення транспортного розвантаження дороги на місто Берегово згодом не була реалізована через фінансово-планові причини.
У 1980-тих роках масова забудова перейшла на вільні площі мікрорайону «Росвигово». У результаті фактично з'єдналися землі Росвигова і Підмонастиря. Попередньо будівельники повинні були вирішити актуальне питання ґрунтових вод, оскільки раніше на цій території існувало ціле озеро, яке поступово заболочувалося. За архітектурним планом намічалося навіть перенесення у Росвигово офіційного центру Мукачева. Саме тут збудували типовий адміністративний будинок для розташування у ньому міському Компартії та органів місцевого самоврядування (нині тут головний корпус МДУ – ред.). Але радянська перебудова закінчилася розпадом СРСР.
У Мукачеві міська влада зуміла відсудити від львівського заводу «Електрон», який мав свої виробничі філіали по всьому Закарпаттю, будівлю міської Ратуші й переїхала у цю історичну пам'ятку, зведену в 1903-1904 роках за проектом будапештського архітектора Яноша Бобули-молодшого.
Переважають у Росвигові 9-типоверхові будинки із залізобетону панельного планування. Така форма вважалася дешевшою і швидшою для будівництва, ніж цегляні багатоповерхівки.
Не набули поки що рівня мікрорайонів будинки на вулиці Франка за переїздом вулиці Пряшівської, яким населення дало своєрідну назву «Гавайські острови», тим самим підкреслюючи місцезнаходження садових кооперативів, розташованих на навколишніх невеличких горах: Велика, Павлова, Попова. Тут мукачівці поєднують приємне з корисним, вирощуючи на невеличких земельних ділянках власні овочі та фрукти, і паралельно відпочиваючи під променями яскравого закарпатського сонця.
Поблизу течії Коропецького каналу і вулиці Франка знаходиться циганський табір, який також може претендувати на статус мікрорайону.
Має шанси стати сучасним нежитловим мікрорайоном територія торгового комплексу «ГІД», супермаркету «Барва», СП «Фішер-Мукачево» і ВТТО «Мрія», розташованих на вулиці Матросова неподалік від міського кладовища на горі Кам'янка. Наразі вони відносяться до Промислової зони міста, до якої належать також «Мукачівприлад», Меблевий комбінат і ЗКЛ.
Центр
Центр міста Мукачева своє зовнішнє архітектурне обличчя набув на початку ХХ століття, коли серед будівельних матеріалів з'явився бетон, що дозволило місцевим торговцям, а ними були переважно євреї, зводити на східному боці Торгової площі двоповерхові будинки.
На перших поверхах вони влаштовували свої крамниці, на других – проживали самі з родинами. У дуфорах (дворах – ред.) розміщувалися постоялі двори для приїжджих на мукачівські ярмарки – «торговиці» селян із сусідніх околиць.
Із західного боку площі граф Шьонборн, найзаможніший тогочасний земельний власник, збудував на початку ХХ століття двоповерхові торгові ряди «új bazár» або «новий базар». У приміщеннях нижнього ряду були орендовані магазини, на другому поверсі жила графська прислуга. А в середині двору з садом знаходиться перебудований у XVIII столітті «Fehér-ház (Білий палац Ракоці)», який є культурно-історичною пам'яткою. Готель «Csillag (Чіллог)», що у перекладі з угорської означає «зірка», колись був одноповерховим, потім двоповерховим, і, нарешті, сьогодні будинок має три поверхи. Він існує на розі площі Миру і вулиці Пушкіна не менше трьох століть.
Завершує площу збудована у 1904 році на пожертви графа Шьонборна римо-католицька церква святого Мартіна, єпископа турського, виготовлена у неоготичному стилі. Замість старої поруч залишилася тільки капличка св. Йосифа, датована XIV століттям.
Центральна площа Мукачева поки що не отримала жодної народної назви, хоча за кожної влади її офіційне найменування постійно змінювалося. У ХХ столітті були наступні: Торгова площа, вулиця Головна, площа Арпада, вулиця Масарика, площа Міклоша Горті, вулиця Сталіна, вулиця Леніна, площа Леніна. Останню сучасну назву – площа Миру – влада міста у погодженні з жителями дала у 1991 році, щоб у подальшому не змінювати більше назви цієї площі, які би політичні течії не існували в Мукачеві у майбутньому.
Саме центральна частина міста не потрапила у бурхливі води повені 1998 року. Це свідчить, що дана земельна ділянка розташована вище за інших. Тому й залишилися архітектурними пам'ятками будинки на площі Миру, збудовані ще до Першої світової війни. На ній колись у сиву давнину і розпочиналося Мукачево.
Олексій Філіппов
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.