Міста й села уквітчалися зеленню, неначе приготувалися до важливого для всіх нас свята - Дня слов'янської писемності й культури, що відзначається 24 травня у всіх слов'янських країнах на подяку й шанування двох братів - Кирила й Мефодія, творців слов'янської писемності.
Цей день символізує історичне та просвітницьке значення спадщини слов'янських первоучителів у здобутку національної культури, засвідчує повагу міжнародної спільноти до неоціненного внеску слов'ян в скарбницю світової цивілізації. Вшановуючи пам'ять братів-просвітителів, проповідників православ'я Кирила і Мефодія, ми звертаємось до глибинних основ української писемності, духовності – могутнього джерела сили і життєздатності української нації. Кирило і Мефодій — слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки.
Це унікальне культурне свято, коли вшановують святих рівноапостольських братів-просвітителів Кирила та Мефодія, які створили писемність, здійснили переклад богослужбових книг з грецької мови на слов'янську, поширювали християнське вчення. Відома і приблизна дата виникнення нашого письма. За свідченням середньовічного ученого Чорноризця Храброго, це сталося 863 р.
Брати одержали прекрасне навчання й гарне виховання. Мефодій спочатку пішов по стопах батька й вирішив зробити військову кар'єру, але потім, близько 852 року, прийняв чернечий постриг, а пізніше став ігуменом монастиря Полихрон на вифинськім Олімпі (Мала Азія). А Костянтин, з народження обдарований філологічними здібностями, з юних літ тяжів до наук. Уже в солунской школі у віці 14 років він читав книги одного з батьків Церкви IV століття - Григорія Богослова. Потім він навчався в Константинополі в найбільших учених свого часу, таких як Лев Граматик і Фотій (майбутній патріарх), вивчаючи античну літературу, філософію, математику, астрономію, риторику й музику. Закінчивши навчання, прийняв сан священика й став трудитися бібліотекарем у соборі Святої Софії в Константинополі.
Ні кар'єра, ні багатство, ні шлюб із красунею не приваблювали юнака, що носив тоді ще ім'я Костянтин. Улюбленими його заняттями були міркування й молитви. Але він виявився дуже затребуваною людиною, і в 851-52 роках йому довелося відправитися до двору арабського халіфа Муттавакиля в складі посольства асикрета Георгія, де майбутній просвітитель вів богословські суперечки з мусульманськими вченими. Повернувшись у Константинополь, Костянтин відправився до брата в монастир. Але незабаром, після повернення, обоє братів на прохання моравского князя Ростислава, були послані візантійським імператором у Велику Моравію (863-866 роки).
Брати переклали Апостол, Євангеліє, Псалтирь, Октоих і інші церковні книги. Але в ті часи Велика Моравія була підлегла єпископству Пассау в Баварії, і діяльність братів-просвітителів натрапила на лютий опір німецького духівництва, що виступало категорично проти слов'янського письма й слов'янської літургії, наполягаючи, щоб літургія відбувалася тільки латинською мовою. Незважаючи на те, що Кирило й Методій підготували учнів, нікому з них у таких умовах не вдавалося стати священиками, і брати покинули Моравію разом з 867 учнями, відправившись до Венеції, сподіваючись у Візантії, в Константинополі, посвятити своїх учнів.
Одержавши запрошення від римського папи з Венеції у 868 році, Кирило і Мефодій відправилися в Рим. У Римі папа Адріан II освятив слов'янські книги і їх учні стали священиками й дияконами. І отут трапилося нещастя: ще зовсім не старий Кирило, якому було всього-на-всього 42 роки, важко занедужав і помер у Римі 14 лютого 869 року. Перед смертю Кирило сказав братові: «Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну. Я знеміг, але ти не подумай залишити праці вчителювання й знову вийти на свою гору».
Поховали великого слов'янського вчителя у васильку Святого Климента. Кирило уклав слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему. Було створено дві слов'янські абетки - глаголицю й кирилицю. Одночасно із створенням слов'янської абетки він почав роботу над перекладом з грецької на слов'янську книжну мову Євангелія, Псалтиря. Тодішні слов'яни скрізь добре розуміли одне одного, їхня мова, незважаючи на незначні місцеві розбіжності, в цілому мала багато спільних рис. Тому місія Кирила і Мефодія та їх учнів, як і в цілому їхня двадцятирічна просвітницька діяльність, мала всеслов'янське значення. З прийняттям християнства на світовій арені з'явилася нова мова, яка об'єднала слов'ян на значній території. Слов'янська мова після грецької та латинської стала третьою мовою у середньовічній Європі, на території якої поширювалося слово Божіє.
Мефодій пережив брата на 16 років і виконав його наказ. Наприкінці того ж 869 року Метофій був поставлений архієпископом Паннонії (Велика Моравія). Однак в 870 році Велика Моравія була окупована військами східнофранкского королівства, і Мефодія заарештували й заслали в один з монастирів у Швабії. Лише повстання народу Моравії й втручання папи Іоанна VIII допомогли в 873 новому моравскому князеві Святополку домогтися звільнення Мефодія.
Помер Мефодій 8 квітня 885, місцезнаходження його могили невідоме. Спадкоємцям він залишив кращого зі своїх учнів, архієпископа Горазда, біля двохсот навчених ним священиків - слов'ян. Але учні Мефодія, що захищали після його смерті слов'янську літургію, були вигнані з Моравії й влаштувалися в Болгарії. Саме в цій країні й був створений новий слов'янський алфавіт на основі грецького. Для того щоб передати фонетичні особливості слов'янської мови, алфавіт був доповнений буквами, запозиченими із глаголиці. Даний алфавіт, поширившись у східних і південних слов'ян, одержав згодом назву «кирилиці» - на честь Кирила (Костянтина).
Творці слов'янської писемності виявили також видатний дипломатичний хист, зумівши домогтися вирішення надзвичайно складної проблеми – офіційного визнання Папою Римським, церквою власних, „кирило-мефодіївських" богослужбових, конфесійних текстів слов'янською мовою. Проти цього визнання, яке дозволяло слов'янам богослужіння рідною мовою, люто протестувало консервативне духовенство. Воно затято захищало канонічне право прославляти Бога лише трьома мовами, дозволеними церквою: староєврейською, старогрецькою і латиною.
Кирило і Мефодій засіяли слов'янську ниву зернами писемності, яка вже десятки століть із покоління в покоління дає золотий колос і щедрі жнива. Зі слов'янською писемністю пов'язане зародження болгарської культури, що вплинула на духовне життя східних слов'ян часів Київської Русі. Сьогодні ми знову звертаємось обличчям до джерел нашої духовності, до одвічних цінностей культури, шукаємо опору в слові.
Із прийняттям християнства, Древня Русь перейшла на слов'янську абетку, запросивши з Болгарії вчителів - продовжувачів справи Кирила й Мефодія. І в Києві, і в Новгороді, і в інших містах були створені школи для навчання слов'янській грамоті. Україна, як й інші слов'янські народи, отримала близько рідну, писемну мову. Відрізнялися характери, світогляд людей, культури й менталітет народів, та їх передовсім об'єднувала єдина писемна мова як першооснова спілкування і взаєморозуміння. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все». Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Писемність, яку принесли на прадавню слов'янську землю видатні просвітителі, стало Божою іскрою, від якої спалахнула жага знань, розпочався стрімкий розвиток культури і мов слов'янських народів. Сьогодні ця духовна спадщина є безцінним надбанням усього людства. Святкування пам'яті святих Кирила та Мефодія пройшло на Русі через історичне забуття й офіційно відновилося у 2004р. Хочеться сподіватися, що віднині наші нащадки не дозволять собі забувати подвижницький подвиг братів-просвітителів, апостолів слов'янства, які завжди самі прагнули і нас вчили чинити, мислити, поводитися по-християнськи. Викликає захоплення також неперевершене вміння цих мудрих людей в тих надскладних історичних умовах всю свою діяльність спрямувати на єдність християнської церкви, отже й суспільства в цілому, чому варто вчитися та продовжувати цю доброчинну традицію.
Це унікальне культурне свято, коли вшановують святих рівноапостольських братів-просвітителів Кирила та Мефодія, які створили писемність, здійснили переклад богослужбових книг з грецької мови на слов'янську, поширювали християнське вчення. Відома і приблизна дата виникнення нашого письма. За свідченням середньовічного ученого Чорноризця Храброго, це сталося 863 р.
Брати одержали прекрасне навчання й гарне виховання. Мефодій спочатку пішов по стопах батька й вирішив зробити військову кар'єру, але потім, близько 852 року, прийняв чернечий постриг, а пізніше став ігуменом монастиря Полихрон на вифинськім Олімпі (Мала Азія). А Костянтин, з народження обдарований філологічними здібностями, з юних літ тяжів до наук. Уже в солунской школі у віці 14 років він читав книги одного з батьків Церкви IV століття - Григорія Богослова. Потім він навчався в Константинополі в найбільших учених свого часу, таких як Лев Граматик і Фотій (майбутній патріарх), вивчаючи античну літературу, філософію, математику, астрономію, риторику й музику. Закінчивши навчання, прийняв сан священика й став трудитися бібліотекарем у соборі Святої Софії в Константинополі.
Ні кар'єра, ні багатство, ні шлюб із красунею не приваблювали юнака, що носив тоді ще ім'я Костянтин. Улюбленими його заняттями були міркування й молитви. Але він виявився дуже затребуваною людиною, і в 851-52 роках йому довелося відправитися до двору арабського халіфа Муттавакиля в складі посольства асикрета Георгія, де майбутній просвітитель вів богословські суперечки з мусульманськими вченими. Повернувшись у Константинополь, Костянтин відправився до брата в монастир. Але незабаром, після повернення, обоє братів на прохання моравского князя Ростислава, були послані візантійським імператором у Велику Моравію (863-866 роки).
Брати переклали Апостол, Євангеліє, Псалтирь, Октоих і інші церковні книги. Але в ті часи Велика Моравія була підлегла єпископству Пассау в Баварії, і діяльність братів-просвітителів натрапила на лютий опір німецького духівництва, що виступало категорично проти слов'янського письма й слов'янської літургії, наполягаючи, щоб літургія відбувалася тільки латинською мовою. Незважаючи на те, що Кирило й Методій підготували учнів, нікому з них у таких умовах не вдавалося стати священиками, і брати покинули Моравію разом з 867 учнями, відправившись до Венеції, сподіваючись у Візантії, в Константинополі, посвятити своїх учнів.
Одержавши запрошення від римського папи з Венеції у 868 році, Кирило і Мефодій відправилися в Рим. У Римі папа Адріан II освятив слов'янські книги і їх учні стали священиками й дияконами. І отут трапилося нещастя: ще зовсім не старий Кирило, якому було всього-на-всього 42 роки, важко занедужав і помер у Римі 14 лютого 869 року. Перед смертю Кирило сказав братові: «Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну. Я знеміг, але ти не подумай залишити праці вчителювання й знову вийти на свою гору».
Поховали великого слов'янського вчителя у васильку Святого Климента. Кирило уклав слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему. Було створено дві слов'янські абетки - глаголицю й кирилицю. Одночасно із створенням слов'янської абетки він почав роботу над перекладом з грецької на слов'янську книжну мову Євангелія, Псалтиря. Тодішні слов'яни скрізь добре розуміли одне одного, їхня мова, незважаючи на незначні місцеві розбіжності, в цілому мала багато спільних рис. Тому місія Кирила і Мефодія та їх учнів, як і в цілому їхня двадцятирічна просвітницька діяльність, мала всеслов'янське значення. З прийняттям християнства на світовій арені з'явилася нова мова, яка об'єднала слов'ян на значній території. Слов'янська мова після грецької та латинської стала третьою мовою у середньовічній Європі, на території якої поширювалося слово Божіє.
Мефодій пережив брата на 16 років і виконав його наказ. Наприкінці того ж 869 року Метофій був поставлений архієпископом Паннонії (Велика Моравія). Однак в 870 році Велика Моравія була окупована військами східнофранкского королівства, і Мефодія заарештували й заслали в один з монастирів у Швабії. Лише повстання народу Моравії й втручання папи Іоанна VIII допомогли в 873 новому моравскому князеві Святополку домогтися звільнення Мефодія.
Помер Мефодій 8 квітня 885, місцезнаходження його могили невідоме. Спадкоємцям він залишив кращого зі своїх учнів, архієпископа Горазда, біля двохсот навчених ним священиків - слов'ян. Але учні Мефодія, що захищали після його смерті слов'янську літургію, були вигнані з Моравії й влаштувалися в Болгарії. Саме в цій країні й був створений новий слов'янський алфавіт на основі грецького. Для того щоб передати фонетичні особливості слов'янської мови, алфавіт був доповнений буквами, запозиченими із глаголиці. Даний алфавіт, поширившись у східних і південних слов'ян, одержав згодом назву «кирилиці» - на честь Кирила (Костянтина).
Творці слов'янської писемності виявили також видатний дипломатичний хист, зумівши домогтися вирішення надзвичайно складної проблеми – офіційного визнання Папою Римським, церквою власних, „кирило-мефодіївських" богослужбових, конфесійних текстів слов'янською мовою. Проти цього визнання, яке дозволяло слов'янам богослужіння рідною мовою, люто протестувало консервативне духовенство. Воно затято захищало канонічне право прославляти Бога лише трьома мовами, дозволеними церквою: староєврейською, старогрецькою і латиною.
Кирило і Мефодій засіяли слов'янську ниву зернами писемності, яка вже десятки століть із покоління в покоління дає золотий колос і щедрі жнива. Зі слов'янською писемністю пов'язане зародження болгарської культури, що вплинула на духовне життя східних слов'ян часів Київської Русі. Сьогодні ми знову звертаємось обличчям до джерел нашої духовності, до одвічних цінностей культури, шукаємо опору в слові.
Із прийняттям християнства, Древня Русь перейшла на слов'янську абетку, запросивши з Болгарії вчителів - продовжувачів справи Кирила й Мефодія. І в Києві, і в Новгороді, і в інших містах були створені школи для навчання слов'янській грамоті. Україна, як й інші слов'янські народи, отримала близько рідну, писемну мову. Відрізнялися характери, світогляд людей, культури й менталітет народів, та їх передовсім об'єднувала єдина писемна мова як першооснова спілкування і взаєморозуміння. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все». Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Писемність, яку принесли на прадавню слов'янську землю видатні просвітителі, стало Божою іскрою, від якої спалахнула жага знань, розпочався стрімкий розвиток культури і мов слов'янських народів. Сьогодні ця духовна спадщина є безцінним надбанням усього людства. Святкування пам'яті святих Кирила та Мефодія пройшло на Русі через історичне забуття й офіційно відновилося у 2004р. Хочеться сподіватися, що віднині наші нащадки не дозволять собі забувати подвижницький подвиг братів-просвітителів, апостолів слов'янства, які завжди самі прагнули і нас вчили чинити, мислити, поводитися по-християнськи. Викликає захоплення також неперевершене вміння цих мудрих людей в тих надскладних історичних умовах всю свою діяльність спрямувати на єдність християнської церкви, отже й суспільства в цілому, чому варто вчитися та продовжувати цю доброчинну традицію.
Ольга Стадник, директор ЦБС, кавалер ордену княгині Ольги ІІІ ступеня
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.