Сьогодні в Україні, зрештою, як і в усьому світі багато різноманітних телевізійних шоу, кожен телеканал намагається запропонувати глядачеві щось нове, незвичне. Уже четвертий сезон СТБ проводить шоу «Танцюють всі».
І ось в останньому, четвертому, кращим було названо нашого земляка Василя Козаря. Я, приміром, ставлю перемоги в таких конкурсах, як цей, а також «Голос України» на «1+1» значно вище, ніж у конкурсах краси, де окрім неї власне нічого і не вимагається. А носити титул-звання кращого танцюриста держави, це щось таки значить. Втім, і це ще треба довести, адже були чотири сезони зі своїми переможцями. Зрештою, надамо слово самому Василеві.
– Вітаємо на рідній землі. Десь, утім, прочитав, що до рідного міста ставишся якось зневажливо, мовляв, куди там Мукачеву до Києва. Це правда?
– Ні, неправда. У Мукачеві я народився, це місто мого зростання, як танцюриста. Але зрозумійте, якщо в тебе є амбітні плани, то плацдармом для їх втілення має бути Київ, Москва чи Санкт-Петербург... Після закінчення школи батьки хотіли бачити мене економістом, тож я і погодився з тим, що вчитимуся в МДУ на факультеті туризму, але потім таки вирішив їхати до Києва опановувати професію хореографа. Думав собі: якщо не пройду за державним замовленням, то повернусь до Мукачева. Але успішно склав усі екзамени. І тепер я вже на 5 курсі Київського університету культури. Тож, гадаю, я зробив правильний крок.
– Згоден. Пригадаймо тільки співачку Йолку, яка спочатку підкорила Москву і Росію, а потім тріумфально повернулася до України. Згадаємо ще й мукачівця-скрипаля Яворі (Федора Якубовича), про якого наша газета писала. Він підкорив цілий світ. Чи зміг би це зробити в нашому провінційному Мукачеві?
– От і я про це.
– Василю, ми ще й досі не розповіли, як Ти прийшов у танці, про Твоє мукачівське дитинство?
– Танцями, не повірите, марив з самого дитинства. Грав з сусідськими хлопцями в футбол, але волів краще танцювати. І мама, розуміючи це моє покликання, відвела в танцювальний ансамбль «Сучасник».
– І там Ти здобув свої перші нагороди як танцюрист?
– Так, наш народний ансамбль є без перебільшення одним із кращих дитячих колективів України, ми неодноразово здобували нагороди найпрестижніших фестивалів України. Але я тяжію таки до сольних номерів.
– А тепер повернемось власне до четвертого сезону. Відомо, що Ти пробував свої сили і в третьому сезоні, але не пройшов і двадцятку... Що спонукало Тебе повторити спробу?
– Мені хотілося утерти ніс людям, які в мене не вірили. Також усвідомив, що четвертий сезон - мій останній шанс: зараз або ніколи. Дивився, як інші хлопці розкриваються на проекті, і відчував, що саме цього мені не вистачає. Я закрита людина, і мені хотілося розкритися. Сцена «Танцюють всі!» дуже в цьому допомогла. Тепер під час танцю вже не дивлюся в підлогу, а демонструю емоції і таким чином спілкуюся з глядачами. У проекті я набув досвіду і спробував себе в різних стилях. І нарешті це мама порадила мені знову спробувати...
– Як відбувався фінал і хто були Твоїми суперниками?
– Відбулася одна дивна річ. Перед оголошенням результатів гримери намалювали мені сльозу на обличчі - це частина мого образу в танці «за життя». Вона була в мене і раніше - в «танці за життя», і я ніколи не потрапляв у номінацію. У фіналі виявилося, що сльоза щаслива. Ми готували на такий випадок сольні номери. Герой моєї постановки - плакса, тому гримери заздалегідь малювали мені сльозу. Але в номінацію я не потрапляв, і цю сльозу з часом прозвали щасливою. І ось я дійшов до суперфіналу. Коли мені треба було в останній раз виступити на сцені шоу, майстри по гриму намалювали щасливу сльозу мені за вухом. Як бачите, цей оберіг приніс удачу.
Напевно, потрібно буде зробити таке татуювання. (Посміхається) А суперниками були одеситка Галина П'єха, яка посіла четверте місце, японка Тісато Ісікава - третє. На другому - соліст балету з Санкт-Петербурга Родіон Фархшатов. Ви знаєте, що в ході кожного ефіру шоу кілька учасників потрапляли в так звану номінацію - опинялися на межі вильоту. Їм доводилося танцювати «за життя».
– А ще, Василю, стало відомо, що Тобі допомагали й обереги. Розкажи?
– Срібний молот Тора (героя скандинавської міфології), який я ношу на шиї. Він з'явився у мене за кілька днів до поселення в тренувальний табір (там учасники місяць готувалися до виступів у прямих ефірах). Ми з хлопцями гуляли по знаменитому Андріївському узвозі. Я не цікавлюся кулонами, перснями і подібними речами. Але одна розкладка, на якій продавалися авторські роботи, а не ширпотріб, привернула увагу. Срібний молот чомусь відразу кинувся в очі. Розпитав про нього у майстра, потім прочитав в інтернеті. Дізнався, що це зброя бога вікінгів Тора, яке допомагає знести перешкоди на шляху до мети. Я загорівся ідеєю мати такий талісман. Моя рідна сестра вчиться на ювеліра. Ось і попросив її придумати дизайн молота, який би відображав мою натуру - ліричну і при цьому цілеспрямовану. Я вибрав один з намальованих нею ескізів. Молот дійсно допоміг мені перемогти. До речі, сестра створила ювелірні вироби для багатьох танцюристів проекту. Толі Сачівко, якому, як відомо, дали прізвисько Вовк, вона зробила кулон у вигляді вовка. Для Каті Білявської придумала ексклюзивні сережки... Батьки розповідали, як у нашому домі збиралися сусіди і родичі, щоб обмінятися враженнями про мої виступи. Як нагадували один одному по телефону про те, що потрібно дружно голосувати. Знаєте, зараз маму вітають більше, ніж мене. Тільки sms-ок їй прийшло понад сто штук!
– До речі, які плани у Тебе на рік поточний. Поїдеш до Лас-Вегасу, відкриватимеш свою танцювальну школу на виграні півмільйона гривень, чи?
– Чи. Справа в тому, що мушу готуватися до шоу переможців усіх чотирьох сезонів в шоу-конкурсі «Танцюють всі. Повернення героїв», яке відбудеться 9 березня цього року. Танцюватиму знову зі своєю партнеркою киянкою Катериною Білявською.
– Василю, як гадаєш, а звідки у Тебе все це пішло, гени?
– Можливо і так. В молодості мама зі своїм братом танцювали в народному колективі «Латірчанка», який виступав у багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Вона також грала на скрипці та фортепіано. А мій батько відмінний баяніст. Ось тільки до вузів батьки пішли на наукові факультети: мама на хімічний, тато - на фізичний. Зараз обидва працюють в Мукачівському державному університеті. Причому мама - декан одного з факультетів і очолює кафедру.
–Виявляється, переможець конкурсу на СТБ, як і королеви краси, зобов'язаний виконувати контрактні умови і на певний період не належати сам собі, змушений їздити з концертами і майстер-класами по всій Україні. Це правда?
– Так. уже провів майстер-класи в Сумах, Донецьку, Кіровограді, Львові, Харкові, Ужгороді... Окрім того у нас велике концертне турне з лауреатами конкурсу по всій Україні. Так, приміром, з 13 лютого кожного дня ми виступали в іншому місті – Дніпропетровськ, Харків, Донецьк,Запоріжжя, Кривий Ріг, Сімферополь...
– І в Мукачеві. Хоч, схоже, це і не було запрограмовано, але ж рідне місто, рідний колектив. Правда?
– Зрозуміло. В «Сучаснику» була напрочуд гарна атмосфера, коли давав для дітей майстер-клас.
– Василю, а хто Твій ідеал у танцях?
– Американець Блейк Марграт, він працював з нами як режисер-хореограф.
– А приміром, геніальний Баришников?
– Я не хочу бути балетним танцюристом. Моя мрія виступати із сольними номерами, хочу розвивати стилі диско, бродвей, фокстрот, в яких є місце фантазії, імпровізації, що зароджуються в голові, а потім відроджуються в рухах, па.
– І на завершення. Як складається Твій студентський побут?
– У розпал кризи мене, Сашу і Віталіка виручило запрошення хореографа Костянтина Томільченка взяти участь у першому в Україні 3D-шоу «Барон Мюнхгаузен». Упевнений, ця блискуча новаторська постановка збирала б повні зали в Москві, Санкт-Петербурзі, Європі та Америці. Завершення показів «Барона» ми відзначили вечіркою 28 березня - якраз у мій день народження. Хлопці подарували мені професійну швейну машинку з безліччю різних функцій. Адже я захоплююся створенням сценічних костюмів. До цього в мене була мамина машинка - радянська «Чайка» з електричним мотором. Мама отримала її в подарунок від своїх батьків за те, що закінчила університет з червоним дипломом. Тепер, зрозуміло, кури гроші не клюють (сміється). Але витрачати їх на обіди в ресторанах не збираюся. Знімаємо з однокурсником квартиру, мама, до речі, обставила її справжньою оранжереєю, адже дуже кохається на квітах. Коли жив удома, то до кухні не мав жодного стосунку, але коли навіть у студентській їдальні ціни захмарні, то краще готувати вдома, і ми готуємо – яєшню, макарони по флотськи, ратуту. Одним словом, і дешево і сердито.
– Дякую, Василю, за розмову і успіхів Тобі в майбутньому.
– Вітаємо на рідній землі. Десь, утім, прочитав, що до рідного міста ставишся якось зневажливо, мовляв, куди там Мукачеву до Києва. Це правда?
– Ні, неправда. У Мукачеві я народився, це місто мого зростання, як танцюриста. Але зрозумійте, якщо в тебе є амбітні плани, то плацдармом для їх втілення має бути Київ, Москва чи Санкт-Петербург... Після закінчення школи батьки хотіли бачити мене економістом, тож я і погодився з тим, що вчитимуся в МДУ на факультеті туризму, але потім таки вирішив їхати до Києва опановувати професію хореографа. Думав собі: якщо не пройду за державним замовленням, то повернусь до Мукачева. Але успішно склав усі екзамени. І тепер я вже на 5 курсі Київського університету культури. Тож, гадаю, я зробив правильний крок.
– Згоден. Пригадаймо тільки співачку Йолку, яка спочатку підкорила Москву і Росію, а потім тріумфально повернулася до України. Згадаємо ще й мукачівця-скрипаля Яворі (Федора Якубовича), про якого наша газета писала. Він підкорив цілий світ. Чи зміг би це зробити в нашому провінційному Мукачеві?
– От і я про це.
– Василю, ми ще й досі не розповіли, як Ти прийшов у танці, про Твоє мукачівське дитинство?
– Танцями, не повірите, марив з самого дитинства. Грав з сусідськими хлопцями в футбол, але волів краще танцювати. І мама, розуміючи це моє покликання, відвела в танцювальний ансамбль «Сучасник».
– І там Ти здобув свої перші нагороди як танцюрист?
– Так, наш народний ансамбль є без перебільшення одним із кращих дитячих колективів України, ми неодноразово здобували нагороди найпрестижніших фестивалів України. Але я тяжію таки до сольних номерів.
– А тепер повернемось власне до четвертого сезону. Відомо, що Ти пробував свої сили і в третьому сезоні, але не пройшов і двадцятку... Що спонукало Тебе повторити спробу?
– Мені хотілося утерти ніс людям, які в мене не вірили. Також усвідомив, що четвертий сезон - мій останній шанс: зараз або ніколи. Дивився, як інші хлопці розкриваються на проекті, і відчував, що саме цього мені не вистачає. Я закрита людина, і мені хотілося розкритися. Сцена «Танцюють всі!» дуже в цьому допомогла. Тепер під час танцю вже не дивлюся в підлогу, а демонструю емоції і таким чином спілкуюся з глядачами. У проекті я набув досвіду і спробував себе в різних стилях. І нарешті це мама порадила мені знову спробувати...
– Як відбувався фінал і хто були Твоїми суперниками?
– Відбулася одна дивна річ. Перед оголошенням результатів гримери намалювали мені сльозу на обличчі - це частина мого образу в танці «за життя». Вона була в мене і раніше - в «танці за життя», і я ніколи не потрапляв у номінацію. У фіналі виявилося, що сльоза щаслива. Ми готували на такий випадок сольні номери. Герой моєї постановки - плакса, тому гримери заздалегідь малювали мені сльозу. Але в номінацію я не потрапляв, і цю сльозу з часом прозвали щасливою. І ось я дійшов до суперфіналу. Коли мені треба було в останній раз виступити на сцені шоу, майстри по гриму намалювали щасливу сльозу мені за вухом. Як бачите, цей оберіг приніс удачу.
Напевно, потрібно буде зробити таке татуювання. (Посміхається) А суперниками були одеситка Галина П'єха, яка посіла четверте місце, японка Тісато Ісікава - третє. На другому - соліст балету з Санкт-Петербурга Родіон Фархшатов. Ви знаєте, що в ході кожного ефіру шоу кілька учасників потрапляли в так звану номінацію - опинялися на межі вильоту. Їм доводилося танцювати «за життя».
– А ще, Василю, стало відомо, що Тобі допомагали й обереги. Розкажи?
– Срібний молот Тора (героя скандинавської міфології), який я ношу на шиї. Він з'явився у мене за кілька днів до поселення в тренувальний табір (там учасники місяць готувалися до виступів у прямих ефірах). Ми з хлопцями гуляли по знаменитому Андріївському узвозі. Я не цікавлюся кулонами, перснями і подібними речами. Але одна розкладка, на якій продавалися авторські роботи, а не ширпотріб, привернула увагу. Срібний молот чомусь відразу кинувся в очі. Розпитав про нього у майстра, потім прочитав в інтернеті. Дізнався, що це зброя бога вікінгів Тора, яке допомагає знести перешкоди на шляху до мети. Я загорівся ідеєю мати такий талісман. Моя рідна сестра вчиться на ювеліра. Ось і попросив її придумати дизайн молота, який би відображав мою натуру - ліричну і при цьому цілеспрямовану. Я вибрав один з намальованих нею ескізів. Молот дійсно допоміг мені перемогти. До речі, сестра створила ювелірні вироби для багатьох танцюристів проекту. Толі Сачівко, якому, як відомо, дали прізвисько Вовк, вона зробила кулон у вигляді вовка. Для Каті Білявської придумала ексклюзивні сережки... Батьки розповідали, як у нашому домі збиралися сусіди і родичі, щоб обмінятися враженнями про мої виступи. Як нагадували один одному по телефону про те, що потрібно дружно голосувати. Знаєте, зараз маму вітають більше, ніж мене. Тільки sms-ок їй прийшло понад сто штук!
– До речі, які плани у Тебе на рік поточний. Поїдеш до Лас-Вегасу, відкриватимеш свою танцювальну школу на виграні півмільйона гривень, чи?
– Чи. Справа в тому, що мушу готуватися до шоу переможців усіх чотирьох сезонів в шоу-конкурсі «Танцюють всі. Повернення героїв», яке відбудеться 9 березня цього року. Танцюватиму знову зі своєю партнеркою киянкою Катериною Білявською.
– Василю, як гадаєш, а звідки у Тебе все це пішло, гени?
– Можливо і так. В молодості мама зі своїм братом танцювали в народному колективі «Латірчанка», який виступав у багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Вона також грала на скрипці та фортепіано. А мій батько відмінний баяніст. Ось тільки до вузів батьки пішли на наукові факультети: мама на хімічний, тато - на фізичний. Зараз обидва працюють в Мукачівському державному університеті. Причому мама - декан одного з факультетів і очолює кафедру.
–Виявляється, переможець конкурсу на СТБ, як і королеви краси, зобов'язаний виконувати контрактні умови і на певний період не належати сам собі, змушений їздити з концертами і майстер-класами по всій Україні. Це правда?
– Так. уже провів майстер-класи в Сумах, Донецьку, Кіровограді, Львові, Харкові, Ужгороді... Окрім того у нас велике концертне турне з лауреатами конкурсу по всій Україні. Так, приміром, з 13 лютого кожного дня ми виступали в іншому місті – Дніпропетровськ, Харків, Донецьк,Запоріжжя, Кривий Ріг, Сімферополь...
– І в Мукачеві. Хоч, схоже, це і не було запрограмовано, але ж рідне місто, рідний колектив. Правда?
– Зрозуміло. В «Сучаснику» була напрочуд гарна атмосфера, коли давав для дітей майстер-клас.
– Василю, а хто Твій ідеал у танцях?
– Американець Блейк Марграт, він працював з нами як режисер-хореограф.
– А приміром, геніальний Баришников?
– Я не хочу бути балетним танцюристом. Моя мрія виступати із сольними номерами, хочу розвивати стилі диско, бродвей, фокстрот, в яких є місце фантазії, імпровізації, що зароджуються в голові, а потім відроджуються в рухах, па.
– І на завершення. Як складається Твій студентський побут?
– У розпал кризи мене, Сашу і Віталіка виручило запрошення хореографа Костянтина Томільченка взяти участь у першому в Україні 3D-шоу «Барон Мюнхгаузен». Упевнений, ця блискуча новаторська постановка збирала б повні зали в Москві, Санкт-Петербурзі, Європі та Америці. Завершення показів «Барона» ми відзначили вечіркою 28 березня - якраз у мій день народження. Хлопці подарували мені професійну швейну машинку з безліччю різних функцій. Адже я захоплююся створенням сценічних костюмів. До цього в мене була мамина машинка - радянська «Чайка» з електричним мотором. Мама отримала її в подарунок від своїх батьків за те, що закінчила університет з червоним дипломом. Тепер, зрозуміло, кури гроші не клюють (сміється). Але витрачати їх на обіди в ресторанах не збираюся. Знімаємо з однокурсником квартиру, мама, до речі, обставила її справжньою оранжереєю, адже дуже кохається на квітах. Коли жив удома, то до кухні не мав жодного стосунку, але коли навіть у студентській їдальні ціни захмарні, то краще готувати вдома, і ми готуємо – яєшню, макарони по флотськи, ратуту. Одним словом, і дешево і сердито.
– Дякую, Василю, за розмову і успіхів Тобі в майбутньому.
Розмову вів Микола Рішко
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.