Не перший рік в Україні 22 вересня відзначається як День партизанської слави. У червні цього року наш народ відзначив 70-річчя початку найжорстокішої, найкровопролитнішої війни, яку колись пережило людство
– Велику Вітчизняну. 1226 днів і ночей палала війна на території України. З перших кроків по українській землі гітлерівці немилосердно знищували все живе, грабували, убивали й відправляли в неволю наших громадян. Кожен п'ятий українець поліг у битві з ворогом. Майже усі міста були зруйновані, промислові підприємства культурні заклади, школи, лікарні, храми були перетворені в руїни.
Із самого початку війни до гітлерівців та їх союзників добровільно примкнули й наполегливо допомагали нищити усе радянське запроданці. Як тільки фашисти вдерлися у нашу Горобіївку, Ржищівського району, що на Київщині. Як до них услужливо пішли співпрацювати Олекса Шлейка та кілька йому подібних. Його призначили старшим поліцаєм. Скаженішого пса я не бачив! Уже коли мене відправили в фашистську Німеччину на примусові роботи, маму як і всіх горобіївчан щодня виганяли на роботи в громгосп (так фашисти іменували колишні колгоспи). Трудилися і дорослі і діти тут від зорі до зорі. За те, що хтось з'їв морквину, огірок, помідор били нещадно. Якось мама взяла головку капусти величиною з кулак. Так наш сільський посіпака Михайло Масло побив неньку так, що вона ледь-ледь добралася додому.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна я вже закінчив сьомий клас. Але щось не пригадую, що гітлерівці обіцяли українцям незалежну державу. Розпочинаючи війну проти СРСР Гітлер ставив головне завдання таким чином: «Мета війни з СРСР – захоплення і заселення німцями «життєвого простору» по лінії А – А (Архангельськ – Астрахань)». На цій території планувалося поселити 100 мільйонів німців. Україна опинилася на вістрі нашестя, де планувалося знищити дві третини населення, а тих, хто залишиться, 10 – 12 мільйонів перетворити в робочу скотину.
Така людиноненависницька політика гітлерівців викликала всенародний спротив окупантам. Починаючи з 22 вересня 1941 року виникає партизанський рух на Україні. Причому у більшості випадків стихійно, а не так як сьогодні нам малюють деякі «дослідники». Мовляв партизанські загони то творіння НКВС. У перший рік війни партизанський рух на Україні розгорнувся головним чином у північних лісових районах Чернігівщини, Сумщини. Спроби гітлерівців знищити партизанський рух у самому зародку зазнали краху. Сфера діяльності партизанських загонів і з'єднань поширювалася на нові й нові регіони України.
Не раз фашисти та їх посіпаки називали партизанів бандитами. Недавно я спеціально дослідив слово «партизан». Воно французького походження, але корінь його від італійського – прибічник, прихильник. У енциклопедії значиться, що «Партизани – це окремі особи або організовані головним чином збройні загони, які не входять до складу регулярних армій і добровільно беруть участь у справедливій війні проти іноземних загарбників». Партизанська війна – збройна боротьба народних мас за свободу і незалежність своєї країни на території захопленій противником була відома ще проти військ Олександра Македонського, експансії Стародавнього Риму, боротьби гайдуків проти турецьких загарбників. У 1812 році у війні проти Наполеона особливо широкого розмаху набрала партизанська боротьба, яка істотно прискорила вигнання французів з території Росії. До партизанського руху відносять і виступи опришків у ХVI – першій половині ХІХ століття. ІV Гаазька конференція прийняла у 1907 році «Положення про закони і звичаї сухопутної війни», де підтвердила правомірність партизанської війни, визначила умови, обов'язкові для виконання партизанами. Вона визнала партизанів законними комбатантами. Отже, за Гаазькими міжнародними законами партизани визначалися законними учасниками бойових дій, а не бандитами, як це твердили гітлерівці.
Ми розуміємо, що війна і смерть – явища невіддільні. І не тільки на полях битв. Це показала найжорстокіша, найкровопролитніша війна розв'язана Гітлерівською Німеччиною проти СРСР. Жертвами ставали не лише воїни, партизани, але часто і ті, хто не створював ніякої небезпеки для фашистів – діти, жінки, люди похилого віку, хворі... Одним з найжорстокіших засобів було спалення сіл і – живцем! – усіх жителів.
Цілому світу відомі трагедії жителів чеського села Лідице, білоруської Хатині. А 23 вересня 1942 року, у річницю виникнення партизанського руху на Україні, фашисти зігнали усіх селян Кортелісів, від малого до великого, від немовлят до глибоких стариків. Матері вели з собою і несли на руках діточок. Ніхто не підозрював, що напередодні фашистське командування наказало роті «Нюрнберг» знищити до тла село Кортеліси, бо воно підтримувало партизанів. Зігнаних людей закрили в церкві, школі та інших великих приміщеннях. Селян виводили групами по 10 – 15 чоловік на розстріл. На діток і стариків карателі шкодували патрони і часто розбивали їх голови ударами прикладів. Кров людська лилась рікою. Тіла вбитих викидали у рів. А ще велику групу жителів Кортеліс спалили живцем.
Сьогодні про страшну трагедію Кортелісів нагадують шість братніх могил, у яких покояться 2875 чоловік, з них 1620 дітей. На одній з могил напис: «Орали ми і засівали лан, щоб добротою колосився світ... Якби зібрати болі наших ран, то розколовся б навіть цей граніт!». На центральній площі села височить старий обгорілий дуб. Це єдине дерево, що залишилося у Кортелісах після розправи з його жителями гітлерівців. Усі хати, прибудови, усі будівлі було знищено до тла. У вогні згоріли 715 будівель, найчастіше з людьми.
А в Україні, окрім Кортелісів фашисти та їх посіпаки знищили таким же чином Корюківку, Піски, Копище... Всього понад 250 сіл! То хіба розгортання партизанського руху було бандитською вихідкою, а не святою всенародною помстою?
Боролися з ворогом не лише дорослі, чоловіки й жінки. На герць з ворогом ставала й молодь, часто діти. У роки війни з фашизмом боролися понад 60 тисяч юних захисників рідної землі у віці від 12 до 17 років. Вони були бійцями в діючій армії, на флоті, і в партизанських загонах. Із них понад 18 тисяч були українцями. Горджуся, що до тих, хто допомагав партизанам, належу і я.
Із самого початку війни до гітлерівців та їх союзників добровільно примкнули й наполегливо допомагали нищити усе радянське запроданці. Як тільки фашисти вдерлися у нашу Горобіївку, Ржищівського району, що на Київщині. Як до них услужливо пішли співпрацювати Олекса Шлейка та кілька йому подібних. Його призначили старшим поліцаєм. Скаженішого пса я не бачив! Уже коли мене відправили в фашистську Німеччину на примусові роботи, маму як і всіх горобіївчан щодня виганяли на роботи в громгосп (так фашисти іменували колишні колгоспи). Трудилися і дорослі і діти тут від зорі до зорі. За те, що хтось з'їв морквину, огірок, помідор били нещадно. Якось мама взяла головку капусти величиною з кулак. Так наш сільський посіпака Михайло Масло побив неньку так, що вона ледь-ледь добралася додому.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна я вже закінчив сьомий клас. Але щось не пригадую, що гітлерівці обіцяли українцям незалежну державу. Розпочинаючи війну проти СРСР Гітлер ставив головне завдання таким чином: «Мета війни з СРСР – захоплення і заселення німцями «життєвого простору» по лінії А – А (Архангельськ – Астрахань)». На цій території планувалося поселити 100 мільйонів німців. Україна опинилася на вістрі нашестя, де планувалося знищити дві третини населення, а тих, хто залишиться, 10 – 12 мільйонів перетворити в робочу скотину.
Така людиноненависницька політика гітлерівців викликала всенародний спротив окупантам. Починаючи з 22 вересня 1941 року виникає партизанський рух на Україні. Причому у більшості випадків стихійно, а не так як сьогодні нам малюють деякі «дослідники». Мовляв партизанські загони то творіння НКВС. У перший рік війни партизанський рух на Україні розгорнувся головним чином у північних лісових районах Чернігівщини, Сумщини. Спроби гітлерівців знищити партизанський рух у самому зародку зазнали краху. Сфера діяльності партизанських загонів і з'єднань поширювалася на нові й нові регіони України.
Не раз фашисти та їх посіпаки називали партизанів бандитами. Недавно я спеціально дослідив слово «партизан». Воно французького походження, але корінь його від італійського – прибічник, прихильник. У енциклопедії значиться, що «Партизани – це окремі особи або організовані головним чином збройні загони, які не входять до складу регулярних армій і добровільно беруть участь у справедливій війні проти іноземних загарбників». Партизанська війна – збройна боротьба народних мас за свободу і незалежність своєї країни на території захопленій противником була відома ще проти військ Олександра Македонського, експансії Стародавнього Риму, боротьби гайдуків проти турецьких загарбників. У 1812 році у війні проти Наполеона особливо широкого розмаху набрала партизанська боротьба, яка істотно прискорила вигнання французів з території Росії. До партизанського руху відносять і виступи опришків у ХVI – першій половині ХІХ століття. ІV Гаазька конференція прийняла у 1907 році «Положення про закони і звичаї сухопутної війни», де підтвердила правомірність партизанської війни, визначила умови, обов'язкові для виконання партизанами. Вона визнала партизанів законними комбатантами. Отже, за Гаазькими міжнародними законами партизани визначалися законними учасниками бойових дій, а не бандитами, як це твердили гітлерівці.
Ми розуміємо, що війна і смерть – явища невіддільні. І не тільки на полях битв. Це показала найжорстокіша, найкровопролитніша війна розв'язана Гітлерівською Німеччиною проти СРСР. Жертвами ставали не лише воїни, партизани, але часто і ті, хто не створював ніякої небезпеки для фашистів – діти, жінки, люди похилого віку, хворі... Одним з найжорстокіших засобів було спалення сіл і – живцем! – усіх жителів.
Цілому світу відомі трагедії жителів чеського села Лідице, білоруської Хатині. А 23 вересня 1942 року, у річницю виникнення партизанського руху на Україні, фашисти зігнали усіх селян Кортелісів, від малого до великого, від немовлят до глибоких стариків. Матері вели з собою і несли на руках діточок. Ніхто не підозрював, що напередодні фашистське командування наказало роті «Нюрнберг» знищити до тла село Кортеліси, бо воно підтримувало партизанів. Зігнаних людей закрили в церкві, школі та інших великих приміщеннях. Селян виводили групами по 10 – 15 чоловік на розстріл. На діток і стариків карателі шкодували патрони і часто розбивали їх голови ударами прикладів. Кров людська лилась рікою. Тіла вбитих викидали у рів. А ще велику групу жителів Кортеліс спалили живцем.
Сьогодні про страшну трагедію Кортелісів нагадують шість братніх могил, у яких покояться 2875 чоловік, з них 1620 дітей. На одній з могил напис: «Орали ми і засівали лан, щоб добротою колосився світ... Якби зібрати болі наших ран, то розколовся б навіть цей граніт!». На центральній площі села височить старий обгорілий дуб. Це єдине дерево, що залишилося у Кортелісах після розправи з його жителями гітлерівців. Усі хати, прибудови, усі будівлі було знищено до тла. У вогні згоріли 715 будівель, найчастіше з людьми.
А в Україні, окрім Кортелісів фашисти та їх посіпаки знищили таким же чином Корюківку, Піски, Копище... Всього понад 250 сіл! То хіба розгортання партизанського руху було бандитською вихідкою, а не святою всенародною помстою?
Боролися з ворогом не лише дорослі, чоловіки й жінки. На герць з ворогом ставала й молодь, часто діти. У роки війни з фашизмом боролися понад 60 тисяч юних захисників рідної землі у віці від 12 до 17 років. Вони були бійцями в діючій армії, на флоті, і в партизанських загонах. Із них понад 18 тисяч були українцями. Горджуся, що до тих, хто допомагав партизанам, належу і я.
Микола ЛІТКОВСЬКИЙ, ветеран Великої Вітчизняної війни, голова ради Мукачівської міської організації Української Спілки в'язнів – жертв нацизму, член Національної Спілки журналістів України для "Мукачівської Ратші"
Настіпні новини:
- Януковича підставили
- Вшанування пам’яті жертв нацизму
- Ще два пішоходних моста планують побудувати в Мукачеві
Попередні новини:
- ПРО КОРИГУВАННЯ ТАРИФІВ НА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОП…
- ПРО ПРИЗОВ ГРОМАДЯН НА СТРОКОВУ ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ВОСЕНИ 2011 РОКУ
- СПІВПРАЦЯ З НАЦІОНАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ Є ВЗІРЦЕВОЮ
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.