Мукачівська Ратуша

До Дня пам’яті жертв політичних репресій

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2010 року 16 травня (третя неділя місяця) у нашій країні відзначається як День пам’яті жертв політичних репресій. Цього недільного ранку керівництво міста Мукачево та представники міськрайонного громадського об’єднання політв’язнів та репресованих, а також угорського національно-культурного Товариства поклали вінки до пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932-1933 років та всім борцям за волю України, до меморіальної стіни мукачівцям угорської та німецької національності - жертвам сталінських репресій , а також запалили лампадку у пам’ять жертв Холокосту.

Заступник міського голови Михайло Лабош зазначив: «Наша багатонаціональна громада і ми, як представники цієї громади, схиляємо голови перед представниками різних національностей, які постраждали від тоталітарних та...

авторитарних режимів. Дуже прикро, що переслідування та репресії часто здійснювалися за національною ознакою. Ми мусимо про це згадувати, пам’ятати і діяти таким чином, щоб подібне не повторилося ніколи у майбутньому. Чи це українець, чи єврей, угорець, ром, чи представник будь-якої іншої національності та раси… Усі люди мають однаково непорушне право на життя. Представники мукачівської громади завжди славилися тим, що вміли знаходити спільну мову один з одним, шанобливо ставилися до мови, культури, традицій та релігії один одного, і так повинно бути завжди, і ніякі режими не повинні протиставляти нас один проти одного».

Дуже схвально відгукнувся з приводу встановлення в нашій державі Дня пам’яті жертв політичних репресій секретар Мукачівської міської ради Іван Маняк «Є великі сподівання, що ця дата сприятиме збереженню національної пам’яті, недопущенню повернення тоталітарних режимів. Хоча інколи, на жаль, у нас ще побутує думка, що, якщо ти називаєш себе, українцем, угорцем, німцем, то ти націоналіст. А якщо націоналіст, то вже десь і націонал-соціаліст. А згодом недалеко і… до фашизму. Нагнітання істерії на національному грунті, наклеювання різноманітних ярликів - це не найкращий шлях до згуртування держави та громади. Це повинно назавжди відійти у минуле. Натомість верховенство законності та права повинно зміцнюватися у нашому суспільстві повсякчас і тоді вороттю до розбрату та неприязні, безпідставних переслідувань не буде. Люди різних національностей та віросповідань повинні бути належно захищені. І держава має для цього всі повноваження. Розгортання антиукраїнської істерії теж до добра не може привести. Приклади толерантного, розумного ставлення до людей різних національностей, громадських організацій є запорукою подальшого розвитку та утвердження злагоди між людьми. Адже у Гімні нашого міста є такі гарні слова : «Мукачево, ми з іменем твоїм, відчули всі, що сестри ми і браття…», - підкреслив він.

Учасники зустрічі висловили глибоку стурбованість та жаль з приводу встановлення у м. Запоріжжі пам’ятника Сталіну. Свого часу навіть комуністична партія засудила його злочини проти людей і що важливо, власного народу.

Присутні були одностайні у тому, що влада і громада і надалі повинні все робити для миру, злагоди та спокою у домі, в якому ми живемо.

Про традиції нашого міста, подальше утвердження приязних стосунків між представниками різних національностей, повагу до своєї культури та культури сусідів, недопущення відходу від досягнень сучасної цивілізації у міжнаціональних стосунках, важливості спільного вшанування пам’яті тих, хто зазнав репресій та несправедливості від тоталітарних режимів, - наголосила у своєму виступі керівник Мукачівського національно-культурного товариства угорців Ольга Гайдош.

З цим погодився присутній на зустрічі Михайло Славуник. Його, сільського хлопця з Міжгірщини, ще неповнолітнього, його батька та рідного брата засудили на 25 років тільки за те, що старший брат Іван був учасником визвольних змагань, відстоював незалежність України. Брат так і не повернувся. Він загинув на шахтах у Воркуті. Тільки за часів хрущовської відлиги вони були реабілітовані.

Та скільки їх, в’язнів нацистських концтаборів, жертв сталінських репресій, так і не повернулися додому, ніколи вже не обійняли рідних людей… Їх мільйони. І краплини рясного недільного дощу, як сльози нашої пам’яті за ними…, жертвами політичних репресій.

Іван Лендьєл.