Мукачівська Ратуша

Кінець сорокових. Над Закарпаттям щедро, ясно розрядився благодатний зорепад. Золотий. Десятки кращих трудівників сільського господарства були удостоєні найвищого звання – Героя Соціалістичної праці. Цікава деталь. Найбільше кавалерів Золотої зірки за перші два роки господарювання по новому стало в колгоспі імені Дімітрова на Мукачівщині – восьмеро. З них шестеро – болгари, серед них Федір Йорданович Ганчев. В середині 19-го століття болгари опинились і в наших краях. Одним з першопрохідців був Йордан Ганчев. Його правнучка Афродіта, веде літопис роду Ганчевих. Вона повідала таку історію. В 1868 році уряд Австро-Угорщини видав декрет про піднесення землеробства та забезпечення населення імперії продуктами харчування. Передбачалось, зокрема, укласти угоду з урядом Болгарії про інвестування аграрного сектора з наданням йому солідних пільг і державного сприяння. Овочівники об’єднувались в аграрну Спілку святителів Кирила і Мефодія. Спілка мала чітку структуру: аграрний суд, ревізійну палату, розподільчу пільгову комісію. Діяла ця організація за рахунок внесків всіх городників. Гарантом пільг і договорів виступав граф фон Шемборн. Він же виділяв свої землі під оренду для вирощування сільськогосподарської продукції. Ці наділи відводились у заплавах Боржави, Тиси, Латориці. Йордану Ганчеву дали наділ над Латорицею поблизу Мукачева. Ініціативний господар завіз сюди групу працьовитих городників. Болгарські селяни- овочівники, зачаровані мальовничим довкіллям, яке нагадує болгарські пейзажі. І закипіла робота над Латорицею. Сонце, ще не зійшло, а вони мов бджілки пораються на плантації. Темніє, спадає ніч, а їх трудовий день не кінчається. Найдовше тривав робочий день у засушливі роки. Нестачу вологи, яку люблять овочі, поповнювали з Латориці. Помпа працювала – поливала в окремі періоди ранніми ранками, вечорами і цілими ночами. Овочівництво – улюблене заняття болгар. Воно передавалось з діда-прадіда.
Спадає на гадку цікава деталь. Є в Болгарії Боянська церква. Відома тим, що в ній збереглась фреска 12-го століття «Тайна вечеря». На трапезі красується національна болгарська їжа – хліб, часник, цибуля, редька. Мовляв, чим багаті, тим і раді. Про долю Федора Ганчева, розповідає онука Афродіта Михайлівна Ганчева: «В сім’ї прадіда було шестеро дітей. Середній – Федір Ганчев. Після закінчення класичної гімназії в Габрово, був призваний на військову службу в королівські збройні сили Болгарії. Однак на той час Болгарія, програвши війну Греції, на мала права тримати армію. Службу замінили на трудові табори. В одному з них опинився мій дід і там познайомився з Марковим, з подвижником Георгія Дімітрова. Це знайомство, а також оточення революційно настроєної студентської молоді в Софіївському університеті, де навчався з 1919 року Ганчев, сформували його ідеологічні погляди. Він проніс їх до кінця життя. Став комуністом. Був членом 3-го комуністичного інтернаціоналу, співпрацював з Георгієм Дімітровим. Після невдалого повстання в 1923 році був засуджений, як і більшість університетської молоді до страти. Пізніше покарання було замінено 50-річним вигнанням. Завдяки впливовим родичам діду вдалося емігрувати до свого батька в теперішнє Закарпаття. З того часу мій дід постійно проживав в Мукачеві, згодом одружився, перебрав господарство свого батька… Закінчилась війна. Настала нова доба – мирних подвигів, на це і націлював Ганчев своїх земляків – закарпатських болгарів. Березневого дня 1946 року зібралися на раду. Вирішили, як далі жити і працювати? Федір Ганчев роздумував: «Ми звикли гуртом трудитись, один одного виручати і допомагати в скруті і в біді. Треба і далі згуртовуватись. Давайте створимо колективне господарство. Підтримали ініціативу. Їх було 72 трудівники із 17-ти сімей. Розробили свій сільськогосподарський статут. І прикинули, хто й що мав для усуспільнення. А мали ось що: шість коней, 4-ри електромотори з насосами для поливу, 3 плуги, 4 вози, 4300 парникових рам та інше обладнання для парникового господарства. А де господарювати? Ініціаторам пішли назустріч – Мукачівська міська рада виділили 35 гектарів землі. Знали: болгари не підведуть, земля не пустуватиме. Колгоспу дали ім’я Георгія Дімітрова. Головою колгоспу одноголосно обрали авторитетну і порядну людину – Федора Ганчева. Це був не суто болгарський колгосп. До нього увійшли місцеві жителі – українці, угорці, німці та словаки… Колгосп імені Дімітрова – первісток на Закарпатті. І треба зазначити, що його трудівники у першому 1947 трудовому році не осоромили себе і нову форму господарювання. Всі бригади і ланки гідно працювали – одні на традиційному овочевому полі, інші доглядали кукурудзяний лан, картопляні ниви, виноградники. Серед перших трудівників Закарпаття, удостоєних державних нагород Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16-го лютого 1948 року, найбільше передовиків з колгоспу імені Дімітрова – більше 20-ти. Усе це мало добрий вплив на високі в подальшому врожаї. Ганчев – умілий організатор і далекоглядний керівник – з перших днів встановив зв’язки з науковцями, зокрема, з Мукачівським сільськогосподарським технікумом. Вивчав досвід кращих господарств східних областей України. Про феномен Ганчева в той час було знято документальний кінофільм. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 лютого 1949 року звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно кращим людям колгоспу імені Дімітрова: голові – Федору Ганчеву, бригадирам – Йосипу Роглеву, Іллі Семеняку, ланковим – Деньо Пеєву, Гафії Зварич, Пенчьо Остреву, Йордану Різову, орденом Леніна нагороджено Миколу Канчева, та Гено Станчева. Праця десятьох передовиків удостоєна орденами Трудового Червоного Прапора, а 16 – медалями… Михайло Ганчев, син Героя, вважав, що колгосп імені Дімітрова став справжньою школою і кузнею майстрів високих врожаїв (згодом 10 чоловік очолили колгоспи Мукачівщини). Мудрі уроки батька і Ганчева молодшого навчили любити землю, бути їй відданим. Він закінчив сільськогосподарський інститут. Його обрали головою колгоспу в селищі Кольчино. Був наймолодшим серед своїх колег. Беззмінно очолював господарство 43 роки. Його праця відзначена багатьма державними нагородами. Він мав велику повагу людей. Довго згадували й досі згадують уроки Федора Ганчева і керівники багатьох інших господарств Закарпаття. Діяла тривалий час школа голів колгоспів, якою він керував. Учив теорії та практики передового досвіду, знайомив слухачів з роботою передових господарств. Таке не забувається. В болгарському місці Лясковець Велико-Тирновського округу діє оригінальний музей городництва, єдиний не лише в Європі а й у світі. Є в ньому окремий відділ – галерея, присвячена болгарським овочівникам Закарпаття. 29 липня виповнюється 110 років з дня народження прекрасної людини, наставника аграріїв Закарпаття Федора Ганчева. Народився в селі Теодосієво (Болгарія, 1900 – 1983рр.)

На фото Федір Ганчев, Михайло Ганчев.

Христо РОГЛЄВ, віце-президент Товариства «Україна-Болгарія» м. Київ.