Моя дитяча мрія була незмінною – буду лікарем! Учителем, священиком, а, надто, жандармом, хоч і віталися з ними старі й молоді, бути не кортіло. Бо ніхто не зачепив струн моєї дитячої душі так, як це зробив
Юліан Ясинецький. Бачив Юліана Петровича й стурбованим, і розгніваним, особливо тоді, коли він, один лікар на 18 сіл, познайомився з їх жителями. Бідність, хвороби, голод в ті часи були постійними супутниками селян. Сьогодні, з висоти моїх років бачу, що лікарі-подвижники Ясинецький, Микуланинець, Фединець та інші були прототипами наших сьогоднішніх сімейних лікарів, але наділені більшими правами. Бо уміли все: і хірургічну, і акушерську, і терапевтичну допомогу надати. А що робити, як на добру сотню кілометрів ніде більше медиків не було.
Після закінчення народної школи я вступив до Мукачівської реальної гімназії, і з її атестатом зрілості направився в Ужгородський державний університет, на медичний факультет. Туди ж подали документи мої друзі по гімназії Іван Хома, Павло Яцина, Петро Попдякуник, Марія Качур, Ольга Гаталяк, Ганна Добош, Іван Сопко... Зарахували майже всіх. І першого вересня почалися заняття. Викладачі у нас були прекрасні. Тільки добрими словами згадую таких фундаторів медичного факультету як професори, доктори медичних наук Василь Кушко, Нестор Бут, Георгій Караванов, Василь Слишко, Валентин Хенкін, член-кореспондент Академії медичних наук Сергій Бакшеєв... Нам, першим випускникам пощастило слухати лекції таких медичних світил як академіка АМН В.П.Філатова й Е.М.Фішера з Одеси, професора М.К.Даля з Києва, Т.Г.Глухенького зі Львова... До викладацької роботи були залучені й медики-закарпатці: доценти Віктор Булеца, Юлій Біцко, старший викладач Степан Добош, асистенти Федір Керекеш, Катерина Карнацька, лаборант Федір Озорцій...
60 років тому, 1 лютого 1952 року ми, 72 випускники медичного факультету Ужгородського держуніверситету, одержали дипломи. Скільки добрих задумів, юнацьких мрій було пов'язано з майбутньою роботою, самостійним життям. Були й побоювання: а чи справлюся, чи зумію, адже поряд не буде викладачів, які б підказали, виручили. Ще з студентської лави я готував себе до нелегкої професії хірурга. Вчився і працював на кафедрі анатомії та оперативної хірургії.
Побоювання були марними. Усі ми віддавали свої сили, знання для поліпшення здоров'я наших краян. Вчили студентів на медичному факультеті мої товариші по першому випуску – доктор медичних наук, професор, декан медфаку Олександр Кишко, доцент кафедри мікробіології Ольга Гаталяк, кандидат медичних наук, доцент кафедри гігієни Василь Алексик... В обласному центрі залишилися працювати Павло Рішко, згодом завідуючий облздороввідділом, обласний фтізіатр-педіатр Василь Касарда, головлікар облтубдинспансера, кандидат медичних наук Юрій Думнич, обласні хірург Георгій Улиганинець та акушер-гінеколог Юрій Бецанич.
Свій трудовий шлях розпочали в Мукачівській міській лікарні хірурги Павло Яцина, Олег Карпенко, Василь Петьовка, Олександр Бараній, акушер Іван Сопко, терапевт Федір Чучка, патанатом Йосип Зовдун, а педіатри Федір Озорцій, Галина Чередниченко плідно трудилися в обласній дитячій лікарні. Доля світла, гарна була і в інших моїх товаришів по студентській лаві. Головними лікарями стали Василь Лендєл у Ракошині, Іван Попович у Кострині, Іван Турянчик у Рахові, Людвіг Вайзер у Великому Бережному, Петро Попдякуник став директором Виноградівського медичного училища. В цьому ж місті заступником головлікаря трудився Василь Бібен. Таку ж посаду в Іршаві обіймав Петро Щербак. Наш незмінний профорг Віктор Горзов був призначений головним лікарем дитячого санаторію «Човен», що на Свалявщині.
Не ремствую на свою долю і я. Хоч не завжди була до мене рідною матінкою. Тривалий час довелося очолювати медичні заклади, де лікували страшну й безжальну недугу – туберкульоз. Відтак був головним лікарем Мукачівської ЦРЛ.
Після закінчення народної школи я вступив до Мукачівської реальної гімназії, і з її атестатом зрілості направився в Ужгородський державний університет, на медичний факультет. Туди ж подали документи мої друзі по гімназії Іван Хома, Павло Яцина, Петро Попдякуник, Марія Качур, Ольга Гаталяк, Ганна Добош, Іван Сопко... Зарахували майже всіх. І першого вересня почалися заняття. Викладачі у нас були прекрасні. Тільки добрими словами згадую таких фундаторів медичного факультету як професори, доктори медичних наук Василь Кушко, Нестор Бут, Георгій Караванов, Василь Слишко, Валентин Хенкін, член-кореспондент Академії медичних наук Сергій Бакшеєв... Нам, першим випускникам пощастило слухати лекції таких медичних світил як академіка АМН В.П.Філатова й Е.М.Фішера з Одеси, професора М.К.Даля з Києва, Т.Г.Глухенького зі Львова... До викладацької роботи були залучені й медики-закарпатці: доценти Віктор Булеца, Юлій Біцко, старший викладач Степан Добош, асистенти Федір Керекеш, Катерина Карнацька, лаборант Федір Озорцій...
60 років тому, 1 лютого 1952 року ми, 72 випускники медичного факультету Ужгородського держуніверситету, одержали дипломи. Скільки добрих задумів, юнацьких мрій було пов'язано з майбутньою роботою, самостійним життям. Були й побоювання: а чи справлюся, чи зумію, адже поряд не буде викладачів, які б підказали, виручили. Ще з студентської лави я готував себе до нелегкої професії хірурга. Вчився і працював на кафедрі анатомії та оперативної хірургії.
Побоювання були марними. Усі ми віддавали свої сили, знання для поліпшення здоров'я наших краян. Вчили студентів на медичному факультеті мої товариші по першому випуску – доктор медичних наук, професор, декан медфаку Олександр Кишко, доцент кафедри мікробіології Ольга Гаталяк, кандидат медичних наук, доцент кафедри гігієни Василь Алексик... В обласному центрі залишилися працювати Павло Рішко, згодом завідуючий облздороввідділом, обласний фтізіатр-педіатр Василь Касарда, головлікар облтубдинспансера, кандидат медичних наук Юрій Думнич, обласні хірург Георгій Улиганинець та акушер-гінеколог Юрій Бецанич.
Свій трудовий шлях розпочали в Мукачівській міській лікарні хірурги Павло Яцина, Олег Карпенко, Василь Петьовка, Олександр Бараній, акушер Іван Сопко, терапевт Федір Чучка, патанатом Йосип Зовдун, а педіатри Федір Озорцій, Галина Чередниченко плідно трудилися в обласній дитячій лікарні. Доля світла, гарна була і в інших моїх товаришів по студентській лаві. Головними лікарями стали Василь Лендєл у Ракошині, Іван Попович у Кострині, Іван Турянчик у Рахові, Людвіг Вайзер у Великому Бережному, Петро Попдякуник став директором Виноградівського медичного училища. В цьому ж місті заступником головлікаря трудився Василь Бібен. Таку ж посаду в Іршаві обіймав Петро Щербак. Наш незмінний профорг Віктор Горзов був призначений головним лікарем дитячого санаторію «Човен», що на Свалявщині.
Не ремствую на свою долю і я. Хоч не завжди була до мене рідною матінкою. Тривалий час довелося очолювати медичні заклади, де лікували страшну й безжальну недугу – туберкульоз. Відтак був головним лікарем Мукачівської ЦРЛ.
Микола КРИЛОВ, перший випускник медичного факультету Ужгородського держуніверситету, Почесний громадянин Мукачева
Настіпні новини:
- Обласний конкурс «Вчитель року-2012» має переможця
- ШКІЛЬНА КРАСУНЯ – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ВРОДА...
- ЩОБ БУЛА ЩЕДРОЮ НА УЖИНОК ОСВІТЯНСЬКА НИВА
Попередні новини:
- НАРОДИЛАСЯ «ІНГРІД СТУДІЯ ЛІНГВІСТИКИ». В ДОБРУ ПУТЬ!
- НАЗВАНО КРАЩИХ УЧИТЕЛІВ І ВИХОВАТЕЛІВ РОКУ
- НАЗВАНО ІМЕНА СТИПЕНДІАНТІВ МУКАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.