У Великій Вітчизняній війні радянський народ втратив близько 27 мільйонів кращих своїх синів і дочок. Більшість з них були людьми мирними, старі, жінки, діти... Із кожної сотні юнаків, яким виповнилося по 18 років, і які стали в ряди червоноармійців, додому повернулися лише троє. У число тих, кому випало три відсотки щасливої долі увійшов і житель Мукачева
, гвардії полковник у відставці Василь Єгорович Старостенко.
Він народився в дружній, працьовитій селянській родині в селі Пашківка, Ніжинського району Чернігівської області. Загалом щасливе дитинство, бажання стати вчителем або лікарем, безжально обірвав віроломний напад фашистської Німеччини. Як йому, 16-річному підліткові, хотілося стати на захист Батьківщини. Та кожного разу в військкоматі відмовляли. А у вересні окупанти в кітелях мишачого кольору заполонили і його рідне село. Гелгочучи як гуси відбирали в селян живність, корів, кабанців, курей, вривалися в хати, вимагаючи «млеко, яйка, шпек...». Потім, коли гітлерівці почали забирати юнаків і дівчат у фашистське рабство, не раз і не два ховався Василь від напасті. Допомагав і партизанам, поставляв розвіддані, розповсюджував листівки...
Взяти до рук зброю, щоб помститися фашистським зайдам за всі злочини, скоєні в його рідній Пашківці та сусідніх селах пощастило лише після визволення Чернігівщини воїнами Червоної Армії в жовтні 1943 року. Військову підготовку пройшов у запасному полку за якихось три тижні. Відтак молоде поповнення, після навчання і заліків з вогневої підготовки, з гвинтівки, автомата і кулемета «Максим», прийняло присягу на вірність Вітчизні. Спочатку на автомашинах, а потім прискореним маршем молоде поповнення відправилося на фронт. Василь Старостенко був зарахований кулеметником у 1035 стрілецький полк, 280-ї стрілецької дивізії Першого Українського фронту.
Легких, переможних, не кровопролитних боїв не буває. Гинули товариші, падали мертвими й пораненими бойові друзі Василя. В боях він мужнів, у коротеньких солдатських листах повідомляв, що «живий, здоровий, нещадно б'є ворога, визволяв Коростень, Житомир, Проскурів, Тернопіль, Львів, Перемишль, вибили ворога із Сандомирського плацдарму, принесли волю древньому Кракову, захопили німецьке місто Котбус, підійшли до Берліна...»
Хоробро бився з фашистами молодий кулеметник, командир відділення, відтак командир розрахунку станкового кулемета, заступник командира кулеметного взводу старший сержант Василь Старостенко. Про його кмітливість, відвагу повідомляли «Бойові листки», дивізійні багатотиражки та фронтові газети. Груди відважного воїна прикрашали медаль «За бойові заслуги», «орден Слави» ІІІ ступеня, орден «Вітчизняної війни» ІІ ступеня...
На шляху до Берліна п'ять солідних річок – Дніпро, Дністер, Віслу, Одер і Нейсе подолав Василь Старостенко, а дрібних річечок, озерцят і не рахував. Що мовиться, на самому порозі в Берлін одержав поранення. При вибуху поряд фаустпатрона Василеві Єгоровичу полум'ям обпалило обличчя. Медалі «За взяття Берліна» та «За перемогу над Німеччиною» одержав, коли виписався з госпіталю.
По війні старший сержант Василь Старостенко, відмінний кулеметник, погодився на пропозицію командування полку поступити на навчання у військове училище. І в 1951 році закінчив Львівське піхотне училище. Відтак у лейтенанта була нелегка офіцерська служба, численні гарнізони. Командування ставило його у приклад. І під час служби у 128-й гвардійській мотострілецькій дивізії він показав себе з найкращого боку. Будучи начальником служби хімзахисту 149-го стрілецького полку відзначали його, гвардії майора, за зразкове виконання службових обов'язків, за високу дисциплінованість, належну виучку особового складу підрозділу хімзахисту...
Вийшовши у відставку В.Є Старостенко не розпрощався із військовою справою. Він ще 23 роки належним чином навчав юнаків військовій справі в «Мукачівському професійному ліцеї». Є що розповісти молоді гвардії полковнику Василю Єгоровичу Старостенку, виховати в юні патріотичні почуття, готовність стати на захист Вітчизни.
Він народився в дружній, працьовитій селянській родині в селі Пашківка, Ніжинського району Чернігівської області. Загалом щасливе дитинство, бажання стати вчителем або лікарем, безжально обірвав віроломний напад фашистської Німеччини. Як йому, 16-річному підліткові, хотілося стати на захист Батьківщини. Та кожного разу в військкоматі відмовляли. А у вересні окупанти в кітелях мишачого кольору заполонили і його рідне село. Гелгочучи як гуси відбирали в селян живність, корів, кабанців, курей, вривалися в хати, вимагаючи «млеко, яйка, шпек...». Потім, коли гітлерівці почали забирати юнаків і дівчат у фашистське рабство, не раз і не два ховався Василь від напасті. Допомагав і партизанам, поставляв розвіддані, розповсюджував листівки...
Взяти до рук зброю, щоб помститися фашистським зайдам за всі злочини, скоєні в його рідній Пашківці та сусідніх селах пощастило лише після визволення Чернігівщини воїнами Червоної Армії в жовтні 1943 року. Військову підготовку пройшов у запасному полку за якихось три тижні. Відтак молоде поповнення, після навчання і заліків з вогневої підготовки, з гвинтівки, автомата і кулемета «Максим», прийняло присягу на вірність Вітчизні. Спочатку на автомашинах, а потім прискореним маршем молоде поповнення відправилося на фронт. Василь Старостенко був зарахований кулеметником у 1035 стрілецький полк, 280-ї стрілецької дивізії Першого Українського фронту.
Легких, переможних, не кровопролитних боїв не буває. Гинули товариші, падали мертвими й пораненими бойові друзі Василя. В боях він мужнів, у коротеньких солдатських листах повідомляв, що «живий, здоровий, нещадно б'є ворога, визволяв Коростень, Житомир, Проскурів, Тернопіль, Львів, Перемишль, вибили ворога із Сандомирського плацдарму, принесли волю древньому Кракову, захопили німецьке місто Котбус, підійшли до Берліна...»
Хоробро бився з фашистами молодий кулеметник, командир відділення, відтак командир розрахунку станкового кулемета, заступник командира кулеметного взводу старший сержант Василь Старостенко. Про його кмітливість, відвагу повідомляли «Бойові листки», дивізійні багатотиражки та фронтові газети. Груди відважного воїна прикрашали медаль «За бойові заслуги», «орден Слави» ІІІ ступеня, орден «Вітчизняної війни» ІІ ступеня...
На шляху до Берліна п'ять солідних річок – Дніпро, Дністер, Віслу, Одер і Нейсе подолав Василь Старостенко, а дрібних річечок, озерцят і не рахував. Що мовиться, на самому порозі в Берлін одержав поранення. При вибуху поряд фаустпатрона Василеві Єгоровичу полум'ям обпалило обличчя. Медалі «За взяття Берліна» та «За перемогу над Німеччиною» одержав, коли виписався з госпіталю.
По війні старший сержант Василь Старостенко, відмінний кулеметник, погодився на пропозицію командування полку поступити на навчання у військове училище. І в 1951 році закінчив Львівське піхотне училище. Відтак у лейтенанта була нелегка офіцерська служба, численні гарнізони. Командування ставило його у приклад. І під час служби у 128-й гвардійській мотострілецькій дивізії він показав себе з найкращого боку. Будучи начальником служби хімзахисту 149-го стрілецького полку відзначали його, гвардії майора, за зразкове виконання службових обов'язків, за високу дисциплінованість, належну виучку особового складу підрозділу хімзахисту...
Вийшовши у відставку В.Є Старостенко не розпрощався із військовою справою. Він ще 23 роки належним чином навчав юнаків військовій справі в «Мукачівському професійному ліцеї». Є що розповісти молоді гвардії полковнику Василю Єгоровичу Старостенку, виховати в юні патріотичні почуття, готовність стати на захист Вітчизни.
Василь НАГІРНИЙ, гвардії майор у відставці, колишній військовий журналіст
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.