А народилась вона в селі Забілоччя під Радомишлем Житомирської області. Батька в першу світову війну вбили білополяки, тому, мати, щоб виховати, прогодувати двох доньок, вийшла вдруге заміж. Вітчим був дуже добрим, хазяйновитим. Донька Антоніни Федорівни Майя розповідає, що коли сім'я купила будиночок на околиці Радомишля, то в базарні дні весь люд, який приїжджав зі всієї округи зупинявся в їх оселі. Дід Степан, як всі його любовно називали, зранку в базарні дні відчиняв ворота, виставляв для коней відра з водою і запрошував людей на перепочинок. Грошей за ночівлю ні з кого не брав Слава про його гостинність котилась всією округою. Коли він помер у 99 років, на похорони прийшло багато тих, кого він свого часу приймав у своєму домі. Люди зняли з воза труну і більше п'яти кілометрів несли її на руках. І навіть тепер уже їх діти і онуки приходять до будинку й питаються: «Це той дім, де жив дід Степан?». На прикладі доброти свого вітчима і виховувалась Антоніна.
У 1933 році вийшла заміж за офіцера Червоної Армії Івана Бондаренка. Коли почалася війна, з першого дня був на фронті. Довгих чотири роки чекала його листів і його самого. Повернувся з перемогою. У 1946 році його направили на службу в Мукачево. Родина поселилася на вул. Кірова. Антоніна Федорівна забрала на виховання двох синів старшої сестри і своїх діточок було двоєчко – Майя і Олександр. Весь час віддавала їх вихованню. А сьогодні в неї чотири онуки і чотири правнуки. Розкидані по світах, але сьогодні приїдуть з різних куточків України, російського Далекого Сходу.
Як і діда Степана колись Антоніну Федорівну багато мукачівців шанують за її доброту. Коли в сорокових приїхала, ні з ким не могла порозумітись, навіть русинами. Але доброта не потребує слів. Якось поверталась від племінника, який живе біля ринку, пізно ввечері. Була холодна осінь. Побачила біля гастроному на землі якусь постать. Озвалась до неї. Це виявилась жінка, яка прийшла в Мукачево з якогось гірського села і не мала де переночувати. Антоніна Федорівна забрала її додому, вмила, нагодувала і поклала спати. Ця жінка жила в родині Бондаренків ще кілька днів. Майже рік Антоніна Федорівна опікувалася чорницею, коли в п'ятдесяті роки розігнали Мукачівський жіночий монастир. А потім були ще дівчатка-продавщиці з угорського Дерцена, яким було складно добиратись пізньої пори до свого села. Як і дід Степан Антоніна Федорівна ні з кого грошей не брала. Доброту і людяність передала і всім у своїй родині. Тому в цій квартирі завжди багато людей, всім тут раді.
До речі, в Мукачеві проживають 36 людей, яким 90 і більше років. Дев'ятнадцяти із них уже в цьому році розпорядженням міського голови Золтана Ленд'єла вручено по 150 гривень з нагоди їх Дня народження.
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.