Ось уже 65 років уявити собі Мукачево без драматичного театру, його проникливого, художньо відшліфованого спектаклю, що дарує глядачеві естетичну насолоду, пробуджує добрі почуття, спонукає душу і серце до праці, духовного відродження, не тільки важко а й неможливо.
Талановиті актори Закарпатського державного російського драматичного театру шість з половиною десятиліть доносять до сердець і умів глядачів дивовижні повісті про щастя і тугу, любов до Вітчизни, свого народу, кохання і розлуку, любов до землі, на якій зростаємо, про все те добре, сильне, правдиве, чесне, благородне чим живе і має жити людина на цім світі. Про творчий шлях колективу ведемо розмову з директором театру, заслуженим діячем мистецтв України, заслуженим працівником культури Росії, Ю.С.ШУТЮКОМ.
– Юрію Степановичу, очолюваний Вами колектив відкрив 66 театральний сезон. І... збираєтеся відзначити 65-річчя театру.
– Не тільки. Незабаром відзначимо 40-річчя повернення театрові статусу державний та 110 років створення нашого попередника (серпень 1902 року) – першого в Бессарабії російського драматичного театру, що носив тоді найменування «Новий Акерман». У 1947 році творчий колектив був Бєлгород-Дністровським російським драматичним театром. І в цій якості перейшов жити й працювати в наймолодшу область України, зокрема, в прекрасне, культурне, старовинне і вічно юне Мукачево.
– А що у виконанні тогочасних артистів побачив закарпатський глядач?
– Перший театральний сезон був розпочатий спектаклем «Полководець Суворов». За 65 театральних сезонів наш колектив поставив на мукачівській сцені понад 400 найрізноманітніших спектаклів вітчизняних та зарубіжних драматургів, у тому числі й класиків. До речі, окремі спектаклі ми виконували й уже ось понад 15 років граємо й на українській мові. Це було п'ять років тому. Для московських глядачів ми показали драматичний твір Лесі Українки «Лісова пісня». Відрадно, що всі вистави проходили не тільки в Москві, та ще й кожного разу в переповнених вдячними глядачами залах Костроми, Володимира...
– Як свідчать сьогоднішні афіші, в свій 66-й театральний сезон ви збираєтеся порадувати глядача п'єсою Максима Горького «Мать».
– Власне до творчості Максима Горького за 65 років ми зверталися тричі: у 1950 році познайомили мукачівців з його сценічним твором «Міщани», у 1956 році здійснили постановку п'єси «Зикови», а в 1962 році з великим успіхом був зустрінутий спектакль «Старик» Олексія Максимовича. «Мать» («Васса Железнова») – четверта п'єса, яку незабаром побачать мукачівці та закарпатські глядачі. А загалом у цьому сезоні на глядачів чекають такі прем'єри як «Смерть Тарелкина», «Три сестры» та «Майская ночь».
– Щойно коллектив повернувся з гастролей. Як пройшли екзамени на виїзді?
– Вдало, я би сказав, відмінно! І це радує. А гастролювали ми в доволі вибагливого глядача Чернівців та Хмельницького. Показали нашим сусідам дитячу оперу «Пан Коцький» Миколи Лисенка та «Заключенные» Ніла Саймона і «Всі миші люблять сир», «По-модньому». Буковинці зустріли нас приязно, тепло, при повному аншлагу. На їх прохання були зустрічі з творчою громадськістю, в робітничих колективах. Мукачівські актори і їх доробок так сподобалися, що нас запрошували на гастролі і в наступному році...
– Ви очолюєте театр понад три десятки років підряд. Що можете сказати про колектив акторів, спеціалістів із допоміжних цехів?
– З часу перебування театру в Мукачеві глядачі охоче йдуть у театр. Ідуть, бо наш колектив свято зберігає традиції. І дбає про диференційований підхід до його величності глядача. Ми зуміли зацікавити і дорослих, і літніх, і маленьких глядачів. Зробили з театру школу всебічного естетичного виховання. Тут хочу відзначити дуже важливу роботу заступника директора по організації глядача Тетяни Порохнавець, здібних адміністраторів Ірини Драчан та Марії Глеби. Для чого люди ходять до церкви? Мабуть, щоб очистити душу, зробити її світлою, прозорою. Це ж саме можна сказати й про театр. У нас не сваряться матом, у нас збережено традиції підтексту, ми не викидаємо з тексту «незручних» сцен чи речень, не робимо куп'юр...
Так, це не дешево, але актори виходять на сцену в костюмах тої епохи, яка якнайкраще доносить сутність спектаклю. Про це дбають художник-постановник Тетяна Глухова, начальник костюмерного цеху, ветеран театру Павліна Римек, швеї-модельєри Павліна Рошкович та Юлія Піняшко, старший костюмер Марина Шиляєва, начальник пошивочного цеху Тетяна Лушнікова, начальник реквізиторського цеху Олена Тарлавіна, талановитий майстер, художник-різб'яр Олександр Ступницький, художник реставратор Юрій Олексик, працівники художньо-постановочної частини, очолюваної Олександром Шеффером, начальник художньо-оформлювального цеху Віра Дідур, художник-бутафор Світлана Первунинська, художник-оформлювач Наталія Єремя, начальник гримеро-постижерського цеху Олени Петльованої та перукаря Антоніни Трусенко
А хіба може відбутися справжнє сценічне дійство без злагодженої, копіткої роботи головного художника по світлу Олексія Мациборка, начальника електроцеху, інженера-електрика Олександра Сарафанова, начальника машино-декоративного цеху Євгена Чобана, головного машиніста Василя Бурча? Чи можна забезпечити успіх спектаклю без зусиль начальника столярного цеху Йосипа Ніщака чи столяра-червонодеревника Олександра Штеля? Звичайно – ні! Чи можемо уявити собі роботу колективу театру, його економічного життя без головного бухгалтера, дуже здібної, професійно грамотної Ганни Тинти, водія-ветерана Віктора Яковенка, водія Михайла Гузинця, зусиль мого заступника Михайла Чобана, працівниць Віри Роман, Дарії Барти, Катерини Феньєші, начальника радіоцеху Отто Оприча, звукорежисера Віталія Васлика, електроосвітлювача Івана Костя. Так, глядач їх не бачить, але їх присутність у кожному спектаклі відчувається зримо. Вдалі декорації, яскраві костюми переносять нас із епохи в епоху, створюють враження, що й повітря в глядацькому залі, не кажу вже на сцені, просякнуте терпким ароматом пригод... Вибудовуючи сцени і сюжетні лінії спектаклю, талановитий головний режисер Євген Тищук впроваджує в дію сьогоднішнє бачення стародавніх віянь. Жаль, що про сьогоднішні доробки наших артистів мало пишуть у місцевій пресі, рідко почуєш про нас з екранів телебачення...
Щодо артистів, то вони своєю талановитою грою забезпечували й забезпечують успіх колективу. Очолює театральну трупу така яскрава особистість як народна артистка України, Почесний громадянин Мукачева Лідія Пирогова, заслужені артисти України Віктор Куниця, Василь Фурдь, Галина Кутасевич. Щедро передають свій талант молодим акторам ветерани-наставники Віктор Добряк, Людмила Лайкова, Сергій Малинський, Петро Коваленко, Руслан Аітов, Сіронуш Матл... Талановито, дуже переконливо грають на сцені Вероніка Тищук, Тетяна Курта, Лілія Прихотько, Христина Мочані, Рудольф Ланьо, Яна Паук, Катерина Дунай, Ольга Новаковська, Віктор Блажчук, Олена Добра, Яна Дешко, Микола Бабін, Вероніка Тищук (молодша). Душу вкладають у кожний спектакль помічник режисера Вікторія Кулішова, завідуюча літературною частиною Олена Чермяніна та інші.
А ще дбаємо, щоб наші артисти не виходили на сцену, коли грають баронів, графів у сучасних сорочках та джинсах. Так, ми тратимо гроші на хорошу декорацію, відповідний одяг. І хай не на всі сто відсотків, але на 95 точно, наш спектакль відповідає тій епосі, яку зобразив драматург у своєму творі. І таке відповідальне ставлення привело до успіху. У 1985 році нас було визнано кращим театральним колективом в Українській РСР. А в 2005 році ми вибороли першість на Всеукраїнському святі «Сузір'я дружби» в номінації «Професійний художній колектив, який пропагує мистецтво національних меншин України», започаткуване Міністерство культури України. Наш колектив серед постійних учасників міжнародних фестивалів «Встречи в России», «Белая Вежа», «Золотий Лев», «Кримський Ковчег» та інших... А ще мукачівські діячі театрального мистецтва автори й засновники Міжнародного театрального фестивалю національних меншин України «Етно-Діа-Сфера»...
– А як почувається в театрі молодь? Чи не обтяжує її старовинний репертуар?
– Молодь грає класику із великим задоволенням. Бо вони виховані на класиці, закохані в класичний репертуар. Це – частина традиції нашого колективу. А традиція, на мою думку, надзвичайно важлива річ. Бо тільки вона дає відчуття єдності історії, єдності поколінь. Старшим важливо передати молоді те, що їм дороге. Приміром, свого часу ми поставили ряд спектаклів на тему подвигу нашого народу під час Великої Вітчизняної війни. У нашому театрі не проти новизни, але не сприймаємо переборів, на які ідуть окремі театральні колективи, щоб здаватися «сучасними». Так було, і, сподіваюся, так буде. Ми глядача поважаємо. І трудимося для нього.
– Спасибі, Юрію Степановичу, за цікаві одкровення.
– Юрію Степановичу, очолюваний Вами колектив відкрив 66 театральний сезон. І... збираєтеся відзначити 65-річчя театру.
– Не тільки. Незабаром відзначимо 40-річчя повернення театрові статусу державний та 110 років створення нашого попередника (серпень 1902 року) – першого в Бессарабії російського драматичного театру, що носив тоді найменування «Новий Акерман». У 1947 році творчий колектив був Бєлгород-Дністровським російським драматичним театром. І в цій якості перейшов жити й працювати в наймолодшу область України, зокрема, в прекрасне, культурне, старовинне і вічно юне Мукачево.
– А що у виконанні тогочасних артистів побачив закарпатський глядач?
– Перший театральний сезон був розпочатий спектаклем «Полководець Суворов». За 65 театральних сезонів наш колектив поставив на мукачівській сцені понад 400 найрізноманітніших спектаклів вітчизняних та зарубіжних драматургів, у тому числі й класиків. До речі, окремі спектаклі ми виконували й уже ось понад 15 років граємо й на українській мові. Це було п'ять років тому. Для московських глядачів ми показали драматичний твір Лесі Українки «Лісова пісня». Відрадно, що всі вистави проходили не тільки в Москві, та ще й кожного разу в переповнених вдячними глядачами залах Костроми, Володимира...
– Як свідчать сьогоднішні афіші, в свій 66-й театральний сезон ви збираєтеся порадувати глядача п'єсою Максима Горького «Мать».
– Власне до творчості Максима Горького за 65 років ми зверталися тричі: у 1950 році познайомили мукачівців з його сценічним твором «Міщани», у 1956 році здійснили постановку п'єси «Зикови», а в 1962 році з великим успіхом був зустрінутий спектакль «Старик» Олексія Максимовича. «Мать» («Васса Железнова») – четверта п'єса, яку незабаром побачать мукачівці та закарпатські глядачі. А загалом у цьому сезоні на глядачів чекають такі прем'єри як «Смерть Тарелкина», «Три сестры» та «Майская ночь».
– Щойно коллектив повернувся з гастролей. Як пройшли екзамени на виїзді?
– Вдало, я би сказав, відмінно! І це радує. А гастролювали ми в доволі вибагливого глядача Чернівців та Хмельницького. Показали нашим сусідам дитячу оперу «Пан Коцький» Миколи Лисенка та «Заключенные» Ніла Саймона і «Всі миші люблять сир», «По-модньому». Буковинці зустріли нас приязно, тепло, при повному аншлагу. На їх прохання були зустрічі з творчою громадськістю, в робітничих колективах. Мукачівські актори і їх доробок так сподобалися, що нас запрошували на гастролі і в наступному році...
– Ви очолюєте театр понад три десятки років підряд. Що можете сказати про колектив акторів, спеціалістів із допоміжних цехів?
– З часу перебування театру в Мукачеві глядачі охоче йдуть у театр. Ідуть, бо наш колектив свято зберігає традиції. І дбає про диференційований підхід до його величності глядача. Ми зуміли зацікавити і дорослих, і літніх, і маленьких глядачів. Зробили з театру школу всебічного естетичного виховання. Тут хочу відзначити дуже важливу роботу заступника директора по організації глядача Тетяни Порохнавець, здібних адміністраторів Ірини Драчан та Марії Глеби. Для чого люди ходять до церкви? Мабуть, щоб очистити душу, зробити її світлою, прозорою. Це ж саме можна сказати й про театр. У нас не сваряться матом, у нас збережено традиції підтексту, ми не викидаємо з тексту «незручних» сцен чи речень, не робимо куп'юр...
Так, це не дешево, але актори виходять на сцену в костюмах тої епохи, яка якнайкраще доносить сутність спектаклю. Про це дбають художник-постановник Тетяна Глухова, начальник костюмерного цеху, ветеран театру Павліна Римек, швеї-модельєри Павліна Рошкович та Юлія Піняшко, старший костюмер Марина Шиляєва, начальник пошивочного цеху Тетяна Лушнікова, начальник реквізиторського цеху Олена Тарлавіна, талановитий майстер, художник-різб'яр Олександр Ступницький, художник реставратор Юрій Олексик, працівники художньо-постановочної частини, очолюваної Олександром Шеффером, начальник художньо-оформлювального цеху Віра Дідур, художник-бутафор Світлана Первунинська, художник-оформлювач Наталія Єремя, начальник гримеро-постижерського цеху Олени Петльованої та перукаря Антоніни Трусенко
А хіба може відбутися справжнє сценічне дійство без злагодженої, копіткої роботи головного художника по світлу Олексія Мациборка, начальника електроцеху, інженера-електрика Олександра Сарафанова, начальника машино-декоративного цеху Євгена Чобана, головного машиніста Василя Бурча? Чи можна забезпечити успіх спектаклю без зусиль начальника столярного цеху Йосипа Ніщака чи столяра-червонодеревника Олександра Штеля? Звичайно – ні! Чи можемо уявити собі роботу колективу театру, його економічного життя без головного бухгалтера, дуже здібної, професійно грамотної Ганни Тинти, водія-ветерана Віктора Яковенка, водія Михайла Гузинця, зусиль мого заступника Михайла Чобана, працівниць Віри Роман, Дарії Барти, Катерини Феньєші, начальника радіоцеху Отто Оприча, звукорежисера Віталія Васлика, електроосвітлювача Івана Костя. Так, глядач їх не бачить, але їх присутність у кожному спектаклі відчувається зримо. Вдалі декорації, яскраві костюми переносять нас із епохи в епоху, створюють враження, що й повітря в глядацькому залі, не кажу вже на сцені, просякнуте терпким ароматом пригод... Вибудовуючи сцени і сюжетні лінії спектаклю, талановитий головний режисер Євген Тищук впроваджує в дію сьогоднішнє бачення стародавніх віянь. Жаль, що про сьогоднішні доробки наших артистів мало пишуть у місцевій пресі, рідко почуєш про нас з екранів телебачення...
Щодо артистів, то вони своєю талановитою грою забезпечували й забезпечують успіх колективу. Очолює театральну трупу така яскрава особистість як народна артистка України, Почесний громадянин Мукачева Лідія Пирогова, заслужені артисти України Віктор Куниця, Василь Фурдь, Галина Кутасевич. Щедро передають свій талант молодим акторам ветерани-наставники Віктор Добряк, Людмила Лайкова, Сергій Малинський, Петро Коваленко, Руслан Аітов, Сіронуш Матл... Талановито, дуже переконливо грають на сцені Вероніка Тищук, Тетяна Курта, Лілія Прихотько, Христина Мочані, Рудольф Ланьо, Яна Паук, Катерина Дунай, Ольга Новаковська, Віктор Блажчук, Олена Добра, Яна Дешко, Микола Бабін, Вероніка Тищук (молодша). Душу вкладають у кожний спектакль помічник режисера Вікторія Кулішова, завідуюча літературною частиною Олена Чермяніна та інші.
А ще дбаємо, щоб наші артисти не виходили на сцену, коли грають баронів, графів у сучасних сорочках та джинсах. Так, ми тратимо гроші на хорошу декорацію, відповідний одяг. І хай не на всі сто відсотків, але на 95 точно, наш спектакль відповідає тій епосі, яку зобразив драматург у своєму творі. І таке відповідальне ставлення привело до успіху. У 1985 році нас було визнано кращим театральним колективом в Українській РСР. А в 2005 році ми вибороли першість на Всеукраїнському святі «Сузір'я дружби» в номінації «Професійний художній колектив, який пропагує мистецтво національних меншин України», започаткуване Міністерство культури України. Наш колектив серед постійних учасників міжнародних фестивалів «Встречи в России», «Белая Вежа», «Золотий Лев», «Кримський Ковчег» та інших... А ще мукачівські діячі театрального мистецтва автори й засновники Міжнародного театрального фестивалю національних меншин України «Етно-Діа-Сфера»...
– А як почувається в театрі молодь? Чи не обтяжує її старовинний репертуар?
– Молодь грає класику із великим задоволенням. Бо вони виховані на класиці, закохані в класичний репертуар. Це – частина традиції нашого колективу. А традиція, на мою думку, надзвичайно важлива річ. Бо тільки вона дає відчуття єдності історії, єдності поколінь. Старшим важливо передати молоді те, що їм дороге. Приміром, свого часу ми поставили ряд спектаклів на тему подвигу нашого народу під час Великої Вітчизняної війни. У нашому театрі не проти новизни, але не сприймаємо переборів, на які ідуть окремі театральні колективи, щоб здаватися «сучасними». Так було, і, сподіваюся, так буде. Ми глядача поважаємо. І трудимося для нього.
– Спасибі, Юрію Степановичу, за цікаві одкровення.
Вів бесіду Михайло БЕЙРЕШ
Настіпні новини:
- Мукачівські художники презентували свої графічні роботи
- СТУДЕНТСЬКЕ СВЯТО – ВЕСЕЛЕ Й НЕПОВТОРНЕ
- Відзначаємо День української писемності та мови
Попередні новини:
- Відкриття навчального року в Мукачівському Будинку школярів
- Євген Станкович про друзів і Мукачево
- Міжрегіональний фестиваль «Мукачево запрошує друзів»
1. Заклики до міжрасової, религійної та міжнаціональної ворожнечі;
2. Заклики до протиправних дій;
3. Образи авторів материалів, інших відвідувачів сайту, адміністрації сайту.
Всі коментарі в яких буде помічено подібний зміст будуть видалені.
За зміст коментарів відповідальність несуть їх автори.
Адміністрація сайту також залишає за собою виключне право видаляти будь-які коментарі без попереджень та пояснень.